25 вересня 2007

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ТА ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

По всій землі споруджені пам'ятники. Їх спорудила любов і вдячність людська, дітей - своїм батькам, батьків - своїм дітям, вдячних нащадків - своїм попередникам. Але є лише один пам'ятник на всій землі нашій, який людська злість і лукавство спорудили своєму Спасителю, Господу Ісусу Христу. Ім'я цьому пам'ятнику - Хрест Христовий. Пам'ятник цей шанується усім вірним світом і є, за словами апостола Павла, “для тих, хто гине, юродством, а для нас, котрі рятуються,- силою Божою” (1 Кор. 1, 18).
Хрест Христовий, якому нині поклоняється весь християнський світ навчає віруючих людей Божої премудрості і дає Божу силу. Від Хреста і через Животворящий Хрест ми пізнаємо незбагненну любов Бога. Ця любов дала спасіння на оцю землю, через воплочення Єдинородного Сина Ісуса Христа.
Від Віфлеємської печери і до Голгофи Христос несе послух Отцівської любові - тієї любові, що хотіла і хоче щоб усі спаслись і прийшли до пізнання істини. Любов Божа терпіла знущання, гоніння, страждання і була розіпята на Хреста, на Голгофі. Через Воскресіння вона переможно засяяла на вічні часи і для усіх людей. Приклад Розп'ятого за нас на Хресті учить нас любити Бога, своїх ближніх, піклуватися про спасіння своєї душі.
Сьогоднішнє свято вчить нас милосердю. Милосердя Боже приносить Себе на приниження, щоб нас підняти, на страждання, щоб ми були у радості, віддає Себе в руки жорстокості, щоб ми милосердними були до всього живого, а особливо – до ближнього і самих себе.
Хрест Христовий вчить любовві і милосердю. Хрест- це джерело спасіння і Божої любові, бо Той, Хто, маючи всю славу і силу світу видимого і невидимого, в оточенні Ангелів, Херувимів і Серафимів, Той, хто мав можливість, як Сам Він казав у Гефсиманському саду, закликати більше як дванадцять легіонів Ангелів (Мт. 26 53) терпить муки нас і заради нашого спасіння...
Кожне віруюче серце з трепетом і любовю приступає до Животворящого Хреста, розмірковуючи про велику таємницю Божества. Хрест Господній навчає нас любові і милосердю. Ми тремтимо тому, що грішимо і не виправляємося, тому що кожною своєю гріховною справою і словом, знову і знову,ми змушуємо страждати нашого Господа, розпинаючи Його і прибиваючи до Хреста.
Хрест Христовий навчає нас надії. Незважаючи на наші немочі, падіння і гріхи, ми твердо знаємо, що на життєвому шляху ми, віруючі, не одинокі. Знаємо, що з нами завжди хресна сила, знаємо що Господь завжди з нами: “Де двоє або троє зібрані в ім'я Моє - Там Я посеред них "(Мт. 18 20). “Я з вами у всі дні до кінця віку “ (Мт. 28 20). А де Христос - там світло, мир і радість. Господь дає нам усе. Нам же варто прислухатись до Його поклику й у пізнанні любові Його поспішити за Ним. “Візьми хрест свій та йди за Мною” (Мт. 16 24). Через Хрест і Голгофу досягається небесний Фавор.
Коли ми під тягарем свого хреста слабнемо або знемагаємо,необхідно вдивлятися на Хрест Христовий: “Навчіться від Мене, тому що Я смиренний і покірний серцем і знайдете спокій душам вашим” (Мт. 11, 29).
У теперішній день, коли весь християнський світ вшановує Хрест Христовий, помолімося, щоб Господь захистив нас силою Свого Чесного і Животворящого Хреста, дав нам силу нести свій життєвий хрест і досягти сяючих вершин Царства Божого. Амінь.

p.Ivan Hudz - Évora.

22 вересня 2007

ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /15:21-28/


Ісус вийшов звідти й пішов у сторони Тирські та Сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і почала кричати: "Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давида! Біс тяжко мучить мою доньку." Він не озвався до неї і словом. Тут приступили Його учні і почали Його просити: "Відпусти її, бо вона кричить за нами." Він у відповідь сказав: "Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля." Вона підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: "Господи, допоможи мені!" Він відповів їй: "Не лічить брати хліб у дітей і кидати цуценятам." А вона каже: "Так, Господи! Але й цуценята їдять крихти, що падають зі столу в панів їхніх." Тоді Ісус у відповідь сказав їй: "О жінко, велика твоя віра! Нехай тобі буде, як бажаєш. І видужала її донька від тієї години./Мт 15:21-28/
Процес становлення особистості починається від того моменту, коли особа наважується сама собі сказати правду про себе, це ж, до речі, стосується й цілих народів. Кожна людина, виключаючи хіба що психічно хворих, має природню здатність критично оцінювати власний стан, визначати міру своїх здібностей і досягнень у будь-якій сфері своєї діяльности. Інша справа, що нам часто бракує бажання здійснювати цю доволі неприємну, але життєво важливу процедуру. Набагато приємніше похвалити себе і тих, які мають ще менші, ніж ми здобутки, і таким сумнівним чином задовольнити свої "духовні потреби", приспавши своє сумління. Поки людина залишається на позиціях гуманістичного або антропоцентричного світогляду та завзято сповідує ідею абстрактної рівности, вона не отримує імпульсу, який би спричинив до руху її духовного удосконалення, наближення до Бога. Безперечно, всі люди мають рівноцінну гідність, оскільки всі ми створені на образ і подобу Божу, але таким же безперечним є факт, що всі ми маємо далеко не однакову міру уподібнення Богові.

З курсу елементарної фізики нам відомо, що струм виникає лише за умови різниці потенціялів, коли ж потенціяли рівні, рух зупиняється. Це ж саме відбувається, коли на шляху струму постає ізолятор.

Повертаючись до духовної сфери, зазначимо, що безпосереднє втручання Божества у перебіг земного буття належить до екстраординарних подій, які ми називаємо дивами або чудесами. Повсякчасно ж Господь дарує Свою благодать, посилає Свої випробування чи спокуси, спрямовує Свій праведний гнів на людей за посередництвом інших людей. І ті, хто шукає Бога, орієнтуючись винятково на "чудесні знамення", ризикує залишитись ні з чим. Чудоманія відводить людину від Бога, а не наближає до Нього, як віддаляла вона фарисеїв від Христа. Якщо людина шукає Божої благодати, їй слід насамперед вибрати собі духовний провід у побожному середовищі, серед осіб, поставлених на це служіння церковною владою. Часто цей пошук буває дуже нелегкою справою, але, хто шукає, той знаходить за словом Самого Христа (див. Мт 7: 7-8). Та, як електричному струмові стає на заваді ізолятор, так рухові духовного зростання людини також заважають своєрідні ізолятори переважно двох різновидів. Дехто з людей, на жаль, має справу з об'єктивними чинниками ізоляції від Новозавітнього Народу Божого, а відтак і від Божої благодати, тільки через те, що їм випало мешкати у країнах з тоталітарними атеїстичними режимами або з режимами теж тоталітарної середньовічної "теократії", де суто земна влада під страхом репресій примушує всіх своїх підданих сповідувати облудне вірування, оголошуючи християнство неправовірною релігією. Християни ж, як члени Всесвітньої Церкви, повинні докладати всіх зусиль, щоб такі політичні режими зникали з лиця землі, і ми безперешкодно мали б можливість виконувати наказ Господа про навчання і хрещення людей доброї волі з усіх народів (див. Мт 28:18-20).
Але в інших випадках ізоляція від Божої благодати спричиняється суб'єктивними чинниками. Людина сама себе ізолює від духовного навчання, а значить і від духовного зростання своєю гординею, У таких випадках людина не відчуває в собі духовної вбогости (див. Мт 5:3), а навпаки почувається цілком самодостатньою, не залежить ні від чого, російською - "довлеет себе", бо серйозно вважає себе, якщо не найобізнанішою і найсумліннішою з-поміж свого найближчого оточення, то, принаймні, рівною з усіма іншими, і таке "багатство" заважає їй увійти у Царство Боже, тобто віддати саму себе Христу Богові. Святий Антоній Великий пише про таких нещасних: "Повчання отців тяжкі для них, тому що вони впевнені, що самі вже знають усе." (1) Люди, що перебували у подібному стані душі, і до Самого Христа (як тепер до Його правдивих служителів) ставились з недовірою, кажучи: "Хіба Він не тесля. Син Марії, Брат Якова, Йосипа, Юди та Симона? І сестри Його - хіба не тут між нами? І ставили Йому це за зле." (Мк 6:3).
Ми завжди повинні пам'ятати про свою людську гідність, про те, що ми носимо у собі образ Божий, але також і пильнувати, щоб почуття гідности не переросло непомітно у гордість, яка швидко переведе нас у табір антихриста. Гордим людям властиво завжди відчувати себе суддями, ідеалістами, законниками і посилатися на букву закону, навіть у тих випадках, коли Іде явно перешкоджатиме пануванню духу того ж таки закону. А смиренна людина взагалі не апелює до закону, не вимагає справедливости від Господа по відношенню до себе, а лише просить Його милости. Христос часто порушував букву Закону Мойсея, як, наприклад, у випадках: з цією жінкою-хананейкою. чи з жінкою-самарянкою (див. Ів 4:7-9), чи з жінкою-блудницею (див. Ів 8:3-7), чи з кровоточивою жінкою (див. Мт 9:20-22); бо у всіх цих випадках Він формально чинив не по Закону, але цим самим зберіг дух Закону Божого.
Хананейка не належала до Народу Божого, і Христос порівнює її рідне плем'я з собаками, називаючи її доньку "цуценям", але матері не до того, щоб ображатися, бо йдеться про життя її дитини, і вона смиренно визнає реальність: "Так, Господи! Але й цуценята їдять крихти, що падають зі столу в панів їхніх." (Мт 15:27). І це, фактично, покаяння спасає її доньку.
В одному з кондаків Акафісту до Ісуса Христа ми співаємо: "Пісню від усього серця приношу Тобі я, недостойний, і, як хананейка, виголошую: "Ісусе, помилуй мене!" Бо не доньку хвору маю, а тіло, пристрастями розпещене й лютістю розпалене, тому ліки подай мені, що співаю: "Алилуя!"
І цим ми показуємо своє розуміння того, що лише тоді, коли людина усвідомить свою недостойність і прийде як смиренний проситель до Христа, Котрий і тепер перебуває і діє на землі через Своє Тіло - Церкву, вона зможе отримати благодать, яка провадить до спасіння, бо у Церкві Христос відпустить їй гріхи, простить недосконалість і щедро обдарує Своєю милістю. Амінь.

Évora - Igreja São Francisco

12 вересня 2007

Різдво Пресвятої Богородиці є великим святом у Східній Церкві і входить в число Богородичних двонадесятих свят, з нього починається річне коло церковних свят.
Пресвята Діва Марія народилася в той час, коли люди дійшли до таких меж морального занепаду, при яких їхнє повстання здавалося вже неможливим. Кращі уми тієї епохи усвідомлювали і часто відкрито говорили, що Бог повинен зійти у світ, щоб виправити віру і не допустити погибелі роду людського. Син Божий схотів для порятунку людей прийняти людське єство, і Пречисту Діву Марію, єдину гідну вмістити в Себе і втілити Джерело чистоти і святості, Він обирає Собі Матір'ю. Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою, як день всесвітньої радості. У цей світлий день, на рубежі Старого і Нового завітів, народилася Преблагословенна Діва Марія, предуставлена від віку Божественним Промислом послужити таємниці втілення Бога Слова – стати Матір'ю Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа.
Віруючі люди по всій землі гідно шанують піснями і хвалами Ту, Котра розсіяла у світі пітьму безблагодатності і принесла людству спасіння від вічної смерті.
Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Іакова Пресвята Діва Марія народилася в невеликому Галілейському місті Назареті, яке було в іудеїв у зневазі (Євангеліє від Івана 1:46). Батьками Її були праведні Іоаким, коліна Іудиного, з роду пророка і царя Давида і Анна – архієрейського роду, з коліна Левієвого, з дому первоосвященика Аарона. Чоловік і жінка були бездітні, тому що свята Анна була неплідна. Досягши похилого віку, Іоаким і Анна не втрачали надії на милість Божу, твердо вірячи, що Богові все можливо, і Він може порятувати Анну від неплідності навіть у її старості. Святі Іоаким і Анна дали обітницю присвятити Богові для служіння в храмі дитя, що їм пошле Господь. Бездітність вважалася в єврейському народі покаранням Божим за гріхи, тому святі і праведні Іоаким і Анна терпіли несправедливі ганьблення від своїх співвітчизників. В одне зі свят старець Іоаким приніс в Єрусалимський храм свою жертву в дарунок Богові, але первосвященик не прийняв її, назвавши Іоакима недостойним, через його бездітність. Святий Іоаким у глибокому горі пішов у пустелю і там зі сльозами молився Господу про дарування дитяти. Свята Анна, довідавшись, що відбулося в Єрусалимському храмі, гірко плакала, однак не нарікала на Господа, а молилася, закликаючи на свою родину милосердя Боже. Господь виконав їхнє прохання, коли святий чоловік і жінка досягли похилого віку і приготували себе доброчесним життям до високого звання – бути батьками Пресвятої Діви Марії, майбутньої Матері Господа Ісуса Христа. Архангел Гавриїл приніс Іоакиму і Анні радісну звістку: молитви їхні почуті Богом, і в них народиться Преблагословенна Дочка Марія, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.
Нарешті в глибокій старості Бог обрадував Анну й Іоакима народженням преблагословенної Марії. Ім'я Марії в перекладі з єврейської означає «висока», «перевершуюча». Пресвята Діва Марія Своєю чистотою і чеснотою перевершила не тільки всіх людей, але й Ангелів, явилася живим храмом Божиим і, як оспівує Церква у святкових пісноспівах, "Небесними Дверима, що вводять Христа у світ у порятунок душ наших.
У 12 років Марія дала обітницю вічного дівоцтва. По досягненні Марією повноліття їй знаходять старого чоловіка Йосипа Обручника, що поважає її обітницю. У його домі Марія працювала над пурпурною пряжею для храмової завіси, під час прядіння Їй зявився Арх. Гавриїл і сповістив що Вона є вибрана Богом і , що Вона народить Спасителя світу-Месію.
Після народження Ісуса Христа Марія втікає з ним і Йосипом від царя Ірода в Єгипет, а після смерті Ірода повертається в Назарет. Марія є присутньою на Голгофі, і, відповідно до християнської традиції, насамперед їй являється Христос після свого воскресіння. По одній з версій, Марія тихо жила в будинку Іоанна Богослова, якого Христос велів їй усиновити. За Успінням
Марії, тобто розлученням душі Марії з тілом, слідує їхнє чудесне возз'єднання і тілесне вознесення на небо.
Різдво Божої Матері ознаменувало настання часу, коли почали виповнюватися великі і втішливі обіцянки Божі про спасіння роду людського від рабства диавола. Ця подія наблизила на землі благодатне Царство Боже, царство істини, благочестя, чесноти і безсмертного життя. Матір Першонародженого вважається християнами і всім їм по благодаті Матір'ю і милосердною Заступницею, до Якої вони постійно звертаються із синівською шаною.
Народження Пресвятої Богородиці Марії служило передоднем явління на землю в плоті Сонця правди – Христа. Воно означало наближення часу руйнування гріха, осуди і смерті, що тяжіли над людьми, вказувало на швидке воссіяння Божого благословення і вічного життя на землі.
З наведеною загальною згадкою про значення Різдва Богородиці церковні пісноспіви приєднують ще ряд зауважень про участь Богоматері у відновленні людського роду зі стану падіння.
У богослужебних піснях і тропарях свята, наприклад, висловлюється думка, що чиста Богоматір і Раба Христа Бога безупинно клопочеться перед Ним про дарування людям первинного блаженства. Для тих, хто схиляється до пекла, Вона – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, замкнений древнім злочином і, як непорочна Агниця привела в наше єство Агнця – Христа.
Тому завжди звертаймося в молитвах до Божої Матерi, щоб Вона захищала нас вiд усякого зла i Своїми молитвами перед Сином Своїм привела нас до життя вiчного.
о. Іван Гудзь.

ПОЧАТОК ЦЕРКОВНОГО РОКУ

За Візантійською традицією початком церковного року (Новоліття) вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі 325 та, згідно переданню, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення іспокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого і уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божия) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Завіту.
Вибір дати був пов'язаний з тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнив, що святкували 1-8 вересня.
Встановлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Константина Великого
над Максентієм в 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства, лише в 462 було перенесено на 14 вересня із практичних міркувань.