23 грудня 2007



Христос народився
Славимо Його !

РІЗДВО 2008.

Різдвяна Свята Літургія буде відправлятися у неділю 6 січня 2008 р. в храмі São Francisco в місті Èvora. Початок відправи о 21,30 год..

ВЕСЕЛИХ СВЯТ.
о.Іван Гудзь

19 грудня 2007

Празник Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії

Згадку про цей празник має Типікон св. Сави з V ст., однак його розвиток і поширення припадає вже на VIII ст.. В IX ст. це свято вже було розповсюджене на цілу Візантійську імперію.
Празник Непорочного зачаття раніше носив різні назви. До найдавніших назв належить «Благовіщення Зачаття Святої Богородиці». В конституції цісаря Мануіла Комнена (1143-1181) цей празник називається «Зачаття нашої Пресвятої Богоматері». В нашій Українській Греко-Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду мав офіційну назву «Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії». Головна тема богослужіння празника це, на основі апокрифів, відмічається чудесна подія, коли св. Анна зачала Пресвяту Богородицю. Тут описані журба Якима й Анни в наслідок їхньої бездітності. Тут згадується їхня гаряча молитва, щоб Господь Бог дав їм дитину. «Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу бездітності, тож сам злікуй біль мого серця … ». На її гаряче благання з'являється ангел і сповіщає зачаття Пречистої Діви Марії. «Молитви твої — каже ангел, — дійшли до Господа. Не сумуй і перестань плакати, бо станеш благоплідною оливкою, народжуюча паросток, гарну Діву, яка народить квітку — Христа в тілі, який дасть світу велику милість». (Стиховня вечірні)
Дивному зачаттю Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо і земля. Тож свята Церква призиває Старий і Новий Заповіт до участі в радості: «Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихирах утрені — радісно днесь з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо».
Поміж святими, яких наша свята Церква вшановує, Мати Божа займає перше місце. Вона є єдиною особою, яку Господь зберіг від первородного гріха, щоб на ній не було жодної гріховної плями. Святий Архангел Гавриїл у Благовіщенні каже їй: «Радуйся Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1,29). Це означає, що Вона є найпершою й найсвятішою між усіма жінками й взагалі між усіма людьми.
Особливою волею Божою, Вона була збережена від первородного гріха, заради заслуг свого Божого Сина — Ісуса Христа. Крім того, Вона ніколи у своєму житті не образила Небесного Отця. Її навіть не торкнулася тінь найменшого повсякденного гріха. Вона цим самим розтоптала голову диявола (змія), відвічного ворога людства, який нас усіх підштовхує до гріхів.
Причиною того загального вшанування Пречистої Діви є те, що вона стала матір'ю Богочоловіка Ісуса Христа та матір'ю цілого людства. Ісус Христос визначив це тоді, коли, висячи на хресті, звернувся до Пречистої Діви Марії зі словами: «Жінко це син твій», а після звертаючись до учня – апостола Івана Євангелиста, сказав, «Це мати твоя!» (Йо 19,26). Той улюблений учень Христа, св. Йоан, представляв тоді усе людство. Кожен з нас знає, як мати любить своїх дітей. Для неї її власне дитя — це найгарніша, найкраща, найдорожча в цілому світі що є. Всі її старання спрямовані, передусім, для своєї дитини. Щоб подбати про життя дитини, Господь поклав у серце кожної матері особливу любов, терпеливість і готовість перенести всякі терпіння заради дитини. Мати не раз, але тисячі разів, готова пожертвувати для дитини все - навіть своє життя і, до певної міри, мати його вже жертвує - своїм піклуванням, забуваючи майже повністю про себе саму, про власні потреби. Любов матері до її дитини є найбільшою й найміцнішою. Але у Пречистої Діви Марії була найбільша любов до Всемогутнього Бога й до Його Єдинородного Сина, якому вона дала людську природу. У неї материнська любов до Сина зливалась в одне з любов'ю до Бога. А там, під хрестом, Божа Мати й Мати наша, жертвує не тільки своєю єдиного сина — Ісуса, але і єдинородного Сина Божого, за спасіння наших безсмертних душ. Тому й не дивно, що заради тієї найвищої й найбільшої жертовної любові до цілого людського роду, Вона заслуговує на те найбільш почесне звання — Матері людського роду.
Найкраще зрозумів це велике звання Божої Матері й Матері роду людського - наш український народ. Бо вже від самого початку існування християнської України наша земля і нарід був відданий під опіку Матері Божій. Тому, знаючи про її безмежну любов до нас прибігаймо до Неї передусім у час недолі, в час горя й біди. Не думаймо, що Вона буде гніватись на нас за те, що їй докучаємо нашими молитвами й нашими постійними просьбами. Не думаймо про Неї, як про якусь нам далеку царицю, яка зайнята своїми власними справами й не має часу для нас земних людей, що так низько стоять у порівнянні з Нею. Думаймо про Неї краще, як про нашу рідну маму, про Маму, яка нас так любить, що не пожаліла заради нас віддати Свого єдиного Сина. Ми можемо бути певними, що Вона в нічому нам не відмовить, і на це маємо доказ, коли дивимось на Неї, котра стоїть на горі Голгофі під хрестом, на якому висить її єдина, улюблена дитина. Вона в тій дитині бачить не тільки Своє улюблене дитя, але й Свого Бога — Свого Творця й Свою остаточну Мету. Тому прибігаймо до Неї й просімо про все, що нам необхідне, передусім про те, що є важливим для спасіння нашої безсмертної душі. Але, прохаючи в Неї ласки, не забуваймо виявити їй нашу вдячність і нашу любов. Однак, щоб доказати їй нашу любов, ми повинні любити її Божого Сина. Тому, що кожна людська мати любить тих, хто любить її дітей, шанує їх і помагає їм. Такою Самою матір'ю є й наша небесна Мати-Марія. Коли хочемо подобатися їй, любімо її єдинородного Сина. А як Христу виявити нашу любов, кожний з нас знає, бо Він навчив нас цьому, словами: «Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете... Той у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить» (Йо 14,15.21). Таким чином ми станемо дітьми нашої Божої неньки, та й Вона заради нашої любові до її Божого Сина любитиме нас і не зможе відмовити нам нічого, а головне коли проситимемо її, щоб допомогла нам зростати в Божій любові, зберігати Божі заповіді й прямувати до злуки з Ним, нашим Богом і нашою остаточною метою – досягнення Царства Божого і життя, вічного.


о.Іван Гудзь. Évora

15 грудня 2007

Велике вшанування, яким св. Миколай втішається довгі сторіччя між християнами обох обрядів, є засвідченням його надзвичайної святості й небесної слави. Св. Бонавентура так писав про нього: "Миколай, вибраний вже в лоні своєї матері, святий з дитинства, був славою юнаків, честю старців, похвалою священиків, сонячним сяйвом єпископів. Слава про його чуда розійшлася по всій землі, Миколая величають усі люди. Щодня помножуються чуда за його посередництвом. Св. Миколая прославляють на морі, величають на суші, призивають у небезпеках. Коли наближається гроза і штормить море, тоді зі сльозами кличуть на допомогу св. Миколая; коли приходить нещастя, св. Миколай є нашим заступником. І не тільки до християн, але й до поган дійшла слава його імені, він у них в такій великій шані, що вони громадами сходяться величати та прославляти його ім'я. Між багатьма великими чудами, що їх він творив, найбільшим чудом був він сам".
Св. Миколай у IV столітті був єпископом у місті Мирі (Мала Азія), в давній Лікійській провінції. Відомі різні оповідання про св. Миколая, передання й леґенди. З давніх оповідань про св. Миколая відомо, що він народився в місті Патарі, де його стрий був єпископом. Побожні батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі, а стрий дбав про його освіту. Після передчасної смерті батьків Миколай вирішив передати успадкований по батьках маєток на діла християнської любові. Саме тоді один Патарський громадянин, утративши всі свої гроші, хотів пустити своїх дочок на злу дорогу. Щоб допомогти цій родині, Миколай підкинув потайки до їхньої хати мішечок золота. Так він зробив три рази. Це зберегло чесне ім’я родини.
Як душпастир св. Миколай ревно працював над спасінням своїх вірників, а також з любов'ю помагав їм у всіх їхніх потребах, часто навіть чудесним способом. Так, наприклад, він з’явився у сні Римському імператору Константину І, Великому, та наказав йому відпустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть.
Згідно з усіма переданнями св. Миколай помер у Мирі, де над його гробом поставили церкву. На його честь відзначали окреме свято. Один його життєписець написав у X столітті про св. Миколая так: "Захід, як і Схід, вихваляе його та прославляе. Люди будують на його честь церкви. Всюди е його образи, на його честь проголошують проповіді та святкують свята. Всі християни вшановують його пам'ять та просять у нього опіки. Його ласки не підвладні часові, тривають з роду в рід, спливають на всю землю: Про його чуда знають: скити, індуси, варвари, африканці, так само, як італійці".
Український народ теж здавна вшановує його. Багато в нашій державі церков св. Миколая. Немає іконостасу, на якому б не було його образу. В церковних богослужіннях часто згадують св. Миколая, а кожний четвер посвячений у нашому богослужінні його особливому вшануванню.
З любові до Бога в св. Миколая зародилось велике милосердя до ближніх. Багатство, яке він успадкував від своїх батьків, Святий не вважав своєю власністю, а добром, що належить усім бідним і потребуючим. Св. Миколай не чекав, щоб людина, яка щось потребує прийшла до нього і просила допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомагати. А робив це переважно так, що ті навіть не знали, хто є їхнім доброчинцем. Св. Миколай чинив згідно з Святим Євангелієм: "Нехай не нає ліва рука, що дає права" та слідкував, щоб сповнилися Христові слова: "Не показуйте своєї праведності перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає про ваші добрі діла лише Отець Небесний".
Св. Миколай, будучи владикою, не тільки не змінив своєї милосердної поведінки щодо людей, а навпаки, його добродійність ще більше засяяла. Тоді сповнилися слова Христові: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт 5:16).
Бог прославив св. Миколая великими чудами як за життя, так і після смерті. Він увійшов в історію Церкви як Великий Чудотворець. Таким згадується св. Миколай в богослужбових піснях, акафістах, стихирах. Слава про св. чудотворця була така велика, що навіть погани просили його заступництва в своїх потребах. В Україні у великому вшануванні були чудотворні ікони св. Миколая. Окремої згадки заслуговує ікона св. Миколая Мокрого (Морського), опікуна вояків-моряків. З мощей св. Миколая, що спочивають в катедральному храмі італійського міста Бар, дотепер випливає цілюще миро, і діються при них чуда. Тому слушно співає наша св. Церква: "Радуйся, св. Миколаю, великий Чудотворче..." Амінь.

14 грудня 2007

Звернення Блаженнішого Любомира


12 грудня 2007 року Божого

Всесвітлішим та преподобним отцям душпастирям,
які сповняють свою службу поза межами структур УГКЦ

Всесвітліші і преподобні отці!

Наближається празник Христового Різдва, а також – день емігранта (неділя Отців) проголошений Синодом Єпископів, що відбувся цього року у Філадельфії. Бажав я звернутися до вас та до вірних нашої Церкви, що під вашою опікою, двома обширнішими листами, але з причин від мене не залежних мені не вдасться, а свято вже близько, тому посилаю цей лист до отців-адміністраторів та координаторів з проханням помножити його і передати його кожному із вас. Привіт до повірених вам мирян, якого зміст подаю нижче, прохаю переказати вашими власними словами.
Дорогі Отці! Бажаю сердечно привітати вас з святим празником, подякувати вам за ваше віддане служіння і побажати вам ентузіазму у виконанні вашого душпастирського служіння. Прохаю вас з нагоди дня емігранта, а головно – з нагоди самого празника Христового Різдва, передати дуже сердечний привіт тим нашим вихідцям з України, за духовне добро яких дбаєте. Прошу запевнити їх, що ми за них не забуваємо, що робимо всі можливі заходи, щоб запевнити їхні права в країнах їхнього побуту. Їхньої присутності дуже бракуватиме в містах та селах України, в місцевих громадах, в крузі своїх рідних. Ми у свідомості, що їхня віддаленість зумовлена економічними та суспільними обставинами в Україні маємо щиру надію, що приходить зворот до кращого, і що багато з них зможе повернутися на рідну землю. Різдвяні свята, а головно – святий вечір, на чужині – це не легка для перенесення хвилина. Запевніть цих добрих людей, що про них пам’ятаємо і за них молимося, і духом лучимося з ними у цей святковий час.
При Божій помочі надіюся перед початком Великого посту звернутися до Вас усіх торкаючись літургійних, канонічних та душпастирських питань, з якими до нас звертаєтеся. Але одну справу хочу заторкнути вже сьогодні, тим більше, що у цій матерії Патріарший Синод 2007 року Божого, на неї звернув особливу увагу. Розходиться про катехизацію. Останніми часами з України виїхали не тільки поодинокі члени родини, але цілі сім’ї разом із дітьми. І так у ваших громадах ви напевно спостерегли більше число дітей. Тими дітьми треба дуже зайнятися, бо час їхнього дитинства та молодості швидко проминає і вони виростають не знаючи основних правд своєї віри. Зверніть на них особливу увагу. Про потрібні матеріали для катехизації звертайтеся до Патріаршоїкомісії у справах катехизації з осідком у Львові(голова с. Луїза Цюпа, ССНДМ, пл. Св. Юра, 5 м. Львів 79000; (тел.)+38 0322 97-13-45; e-mail: pcc@ugcc.org.ua).
Особливі обставини життя в чужому середовищі викликають ще одну потребу, на яку треба звернути увагу це катехизація дорослих. Людина, що живе на чужині, особливо, якщо не має нагоди часто спілкуватися з своїми людьми, мусить бути загартована у своїй вірі більше ніж в обставинах життя на рідній землі. Солідна катехизація, це один із засобів, як тих людей скріплювати. Тому прохаю Вас присвятити багато уваги і тій ділянці катехизації.
Ще раз, Дорогі Отці, сердечний вам привіт та побажання многих Божих благодатей від новонародженого Дитяти. Його присутність між нами – це зміст Різдвяних свят. Нехай свідомість Його близькості до нас усіх в особливий спосіб буде відчутною у цей святий час.

Христос рождається!






+ ЛЮБОМИР

03 грудня 2007

Празник Введення

Празники в честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників – це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, Її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування. Найбільші Богородичні празники, такі як: Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Одинокий празник, котрий нам висвітлює дитинство Пресвятої Богоматері - це празник Введення в храм, який святкуємо 4 грудня. В наших Богослужіннях він має назву: «Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Празник Введення хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та Її приготування до найвищої гідності: бути Матір'ю Божого Сина.
Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам найперше про радісну жертву св. Якима й Анни. Вони, свою в Бога вимолену донечку, самі приводять до храму на службу Богу. На каноні утрені празника у 8-ій пісні читаємо: "Анна колись приводячи Пречистий Храм (це є Марію) у дім Божий, голосно промовила і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні, дитину Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас прегарним образом радісної жертви і служби Богові.
Може ще ніколи ціла Христова Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріалізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, що за прикладом св. Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину Богом мені дану".
Ознакою глибокої релігійності якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери, монахи й монахині. Нічого не поможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, що в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі Тайни й голосили б Боже слово. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасіння ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан це серце й душа Церкви.
Де шукати розв'язки цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священичого й монашого стану – це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім — каже німецький кардинал М. Фавльгабер — це перша духовна семінарія". А св. Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Каже статистика, що 50 відсотків духовних покликань відбувається між шостим і 14-им роком життя, це є в тому часі, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.
Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любові ідеалів, бо жертва це мова любові. Тому батьки повинні прямо від колиски виховувати своїх дітей до жертви й посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.
Майбутнє нашої Церкви й народу в дуже великій мірі залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам необхідні батьки, які за прикладом св. Якима й Анни радо благословили б своїх дітей на досконалу жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам необхідна духовна молодь, що за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богу, Церкві й народу. І тільки тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.
Évora
Portugal.