МІСЯЦЬ ТРАВЕНЬ – ЧАС ПОЧИТАННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

На протязі місяця травня у храмі Святого Франциска у місті Евура буде відправлятисьмаївка( молебин до Божої Матері). Відправи будуть у пятницю, суботу і неділю о 20,00.
О.Іван Гудзь.

ПОХОДЖЕННЯ МАЇВКИ

Як відомо, в багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай «маївки» — розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Уже римляни мали свято «Majuma» на пошану згаданої богині Маї.
Першого травня римляни з самого ранку виходили в поле з музикою, співами. Там вони рвали квіти і трави, в гаях ламали зелене гілля дерев і, принісши додому, квітчали ним двері будинків своїх родичів або друзів.
В це ж свято (воно мало ще другу назву: «Ludi florales») римляни обливали один одного водою і купалися в ріці Тібр, в яку весталки — жриці богині Вести (вони мали обов’язок берегти «вічний вогонь») — кидали очеретяні опудала (згадаймо наших Купала і Морену на «Івана Купала»). Це робилося на честь Сатурна — бога весняних засівів та родючості. Та ще перед Римом, у стародавній Індії, було свято на честь богині Маї, матері природи. Індійці святкували свої маївки в кінці квітня і на початку травня. У франків (IV-V вік по Христі) був звичай у день першого травня карати тих чоловіків, що давали забагато волі своїм жінкам. У греків перше травня — веселе свято весни, подібне до нашого Зеленого Свята. Хати квітчаються зеленню і квітами, долівки в хатах посипають свіжою травою. Все населення виходить у гаї, сади, левади і там влаштовує масові забави. В Швеції, Данії, Англії перше травня з давніх-давен було радісним святом весни. Люди, переважно молодь, виходили в гаї і навколо «травневого дерева», звичайно берези, виводили весняні хороводи (згадаймо наші гаївки). Травневе (майове) дерево було і в римлян, воно звалося у них «Maius, arbor majalis»; у данців воно зветься «Maistrae», в англійців — «Maypole», у французів — «Le Mai», у німців «Maibaum». Колись у деяких європейських країнах селяни збиралися гуртами, сідали верхи на коні і їздили ватагами, тримаючи в руках зелене гілля берези. В Німеччині і Данії це звалося «привозити літо на конях у село». В цей же день церковні братства влаштовували «Majigilder» - веселі забави з закускою і пивом. У багатьох містах Франції був звичай в день першого травня ставити «майове дерево» перед будинком міського мера.За це мер улаштовував народні забави з танцями, співами, жартами.

Звичаї народів.

НЕДІЛЯ РОСЛАБЛЕНОГО

Неділя розслабленого, євангеліє від Івана 5, 1-15.

Св. євангелист Іван розповідає про оздоровлення паралітика, який 38 років чекав біля силуамської купелі і надіявся на оздоровлення. Тоді несподівано прибув Ісус і вмить оздоровив його, а вкінці сказав йому: "Іди і не гріши більше, щоб щось гіршого тобі не сталося". Ісус прийшов на цей світ не тому, щоб чинити чуда, але щоб спасти людей від гріха, який веде до вічної погибелі.Спасіння неможливе без віри. Це добре затямили апостоли, які після Вознесіння Ісуса Христа утверджували віру в людях, роблячи чуда іменем Ісуса Христа. Так, наприклад, в Діяннях апостолів розповідається про чудо, яке вчинив Господь через апостола Петра, воскресивши з мертвих 12-літню дівчину Тавиту. Внаслідок цього чуда багато людей увірували в Христа Господа. Бог як колись, так і сьогодні чинить численні чуда, щоб збуджувати віру в тих з-поміж нас, які ще не вірують, а всіх віруючих укріпити у святій вірі.

о. Іван Гудзь

60 річниця операції "ВІСЛА"

Операція Вісла - злочинний захід етнічної чистки, здійснений польським комуністичним режимом у 1947-му році проти українського населення на історічних українських землях, що відійшли до Польщі після Другої світової війни. Полягав у примусовій депортації (виселенні) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.
9.9.1944 між кoмуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити винятково добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.
Приводом до початку Операція Вісла стала загибель 28.3.1947 в районі с.Яблонне (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С.Хрін) заступника міністра оборони Польщі ген. К.Свєрчевського. В цей же день на засланні політбюро ППР було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. 28.4.1947 (за ін. даними - 24.4.1947) о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція Вісла проводились під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - з 28.4. до 15.6.1947 виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - до 30.6.1947 виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.

Свята Вервиця - Школа Християнської Досконалості
Таємниця - це річ свята і нелегка для зрозуміння. Усі діяння Ісуса Христа святі і Божественні, поза як Він є одночасно Богом і чоловіком.
Тому справедливо, що діяння Ісуса Христа і Пресвятої Діви називаються таємницями: приходять бо на пам'ять незчисленні чуда, глибокі досконалості і піднесені повчання одкровень через Святого Духа покірним і простим душам, котрі їх шанують. Діяння Ісуса і Марії можуть називатися також чудовими квітами, запах і краса яких відома тільки тим, хто наближається до них, вдихає їх запах і відкриває їх вінок за допомогою старанних та виважених роздумів.
Св. Домінік поділив життя Господа нашого і Його Пресвятої Матері на п'ятнадцять таємниць, що виявляють нам їхні чесноти і головні діяння. Ці п'ятнадцять картин повинні служити нам за правило і взірець у нашому житті. Вони наче п'ятнадцять смолоскипів, що освітлюють наш шлях у мандрівці цим світом.
П'ятнадцять блискучих дзеркал і факелів, що сприяють пізнанню Ісуса і Матері, а також самих себе, та запаленню ревних шанувальників вогнем їх любові; п'ятнадцять печей, у небесному промінні яких можна цілковито себе знищити. Цьому прекрасному способу моління Пресвята Діва навчила св. Домініка, коли порадила йому проповідувати Вервицю з метою розбудити побожність християн і оживити в серцях любов до Ісуса Христа.
Навчила цього і блаженний Алана де Рупе: "Ця молитва дуже корисна, - сказала йому, - і дуже Мені приємна: читання сто п'ятдесят разів "Богородице Діво". Однак ще більше до вподоби Мені, як чинять ті, хто до читання "Богородице Діво" додають роздуми про життя, муки, і славу Ісуса Христа, бо саме роздуми є душею цієї молитви".
Справді, без розважань над Святими Тайнами нашого спасіння Вервиця була б, мабуть, нічим іншим, як тілом без душі, матерією, позбавленою форми. Роздуми відрізняють Вервицю від інших побожних практик.
Перша частина Вервиці
Перша частина Вервиці містить п'ять таємниць: перша таємниця - це повідомлення Архангелом Гавриїлом Пресвятої Діви; друга - Відвідини св. Єлизавети; третя - народження Ісуса Христа; четверта - жертвування Дитятка Ісус у храмі і очищення Пресвятої Діви; п'ята - знайдення Ісуса у храмі серед вчених мужів.
Таємниці ті називаються радісними, бо несуть вони радість усьому світові. Пресвята Діва і Ангели теж переповнилися радістю у ту щасливу мить, коли Син Божий Воплотився. Св. Єлизавета і св. Іван Хреститель наповнилися радістю, коли їх відвідали Ісус й Марія. Небо і Земля радувалися, коли народився Спаситель. Симеон відчув велику втіху, беручи на руки Ісуса. Вчені мужі були охоплені здивуванням, коли слухали відповіді Ісуса. А хто ж буде спроможний висловити радість Марії і Йосифа, коли знайшли Ісуса після трьох днів відсутності?
Друга частина Вервиці
Друга частина Вервиці складається з п'яти страсних таємниць, у яких повстає перед нами Ісус Христос виснажений стражданнями, вкритий ранами, обтяжений ганьбою і болем. Перша - це молитва Ісуса і Його ангела в Оливковому Саду; друга - бичування; третя - увінчання терновим вінцем; четверта - Ісуса обтяжують Хрестом; п'ята - розп'яття і смерть Ісуса на Голготі.
Третя частина Вервиці
Третя частина Вервиці теж містить п'ять таємниць, названих славними, оскільки роздумується у них про Ісуса і Марію у тріумфі та славі. Перша - це воскресіння з мертвих Ісуса Христа; друга - вознесіння; третя - зіслання Духа Святого на апостолів; четверта - успіння Пресвятої Діви; п'ята - її коронація. Це п'ятнадцять вільних квітів Містичної Троянди; на них люблять затримуватися мудрі бджоли, душі побожні, щоби зібрати з них предивний нектар і зробити з нього мед ґрунтовної побожності.

Évora

29 квітня у Києво-Галицькому Верховному Архиєпископстві – День хворого

Згідно із Постановою Позачергового Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ від 16 січня 2006 року, щороку у Неділю розслабленого (4 неділя по Воскресінні) наша Церква відзначає День хворого. Цього року цей день припадає на 29 квітня.
«Відзначення Дня хворого, яке має на меті привернути увагу християнської спільноти та громадськості до проблем хворих, їх родин і тих, хто ними піклується та облегшує їхні страждання є особливою подією у житті Церкви», - прокоментували важливість цієї події у Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я УГКЦ...
Повний текст прес-релізу >>>

Назви свят літургійного року
Назви релігійних свят побутують у богословській літературі в повній та скороченій формах. Наприклад: Різдво, Різдво Христове і Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Повні назви свят можуть бути поширені різними додатками відповідно до вимог стилю й контексту. Високу частотність вжитку мають народні варіянти: Покров Пресвятої Богородиці — Покрова, Квітна неділя — Вербна неділя.
У цьому списку подаємо рекомендовані форми назв свят літургійного року.
Пасхальний (рухомий) цикл
Неділя митаря і фарисея
Неділя блудного сина
Неділя м’ясопусна. М’ясопусна неділя
Неділя сиропусна. Сиропусна неділя
Великий піст. Чотиридесятниця
Перша неділя Великого посту
Неділя хрестопоклонна. Хрестопоклонна неділя
Лазарева субота
Квітна неділя. Вхід Господній у Єрусалим
Великий четвер
Велика п’ятниця
Велика субота
Воскресення Христове. Пасха. Великдень
Світлий понеділок
Світлий вівторок
Томина неділя. Антипасха
Неділя мироносиць
Неділя розслабленого
Переполовинення П’ятдесятниці (замість Переполовення П’ятидесятниці)
Неділя самарянки
Неділя сліпородженого
Вознесення Господнє
Неділя святих Отців Нікейського Собору
П’ятдесятниця. День Пресвятої Тройці. Зішестя Святого Духа (а не Зшестя). Зіслання Святого Духа
День Святого Духа. Понеділок Святого Духа
Неділя всіх святих
Друга неділя після Зіслання Святого Духа
Неділя всіх святих українського народу
Місячний (нерухомий) цикл: Господні свята
Початок індикту. Початок церковного року (а не Начало)
Воздвиження Чесного Хреста
Неділя святих Праотців (перед Різдвом)
Неділя святих Отців (перед Різдвом)
Різдво Христове
Обрізання Господа нашого Ісуса Христа
Богоявлення Господнє. Просвічення
Преображення Господнє
Місячний (нерухомий) цикл: Богородичні свята
Різдво Пресвятої Богородиці
Покров (-ову) Пресвятої Богородиці. Покрова (-ови) — нар.
Введення у храм Пресвятої Богородиці
Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною
Собор Пресвятої Богородиці
Стрітення Господнє
Благовіщення Пресвятої Богородиці
Успення Пресвятої Богородиці

Місячний (нерухомий) цикл: свята святих
Спомин чуда архистратига Михаїла в Колоссах
Переставлення святого апостола і євангелиста Йоана Богослова
Неділя святих Отців Сьомого Вселенського Собору
Собор архистратига Михаїла
Святого Миколая Чудотворця
Святого первомученика Стефана
Різдво святого Йоана Хрестителя
Святих апостолів Петра й Павла
Усікновення чесної голови святого Йоана Хрестителя

Неділя мироносиць євангеліє від Лк. 15,43-16,8

Сьогоднішня євангелія закликає нас, що би за всяку ціну позбутися страху, кажучи: Не жахайтеся! Не бійтеся! Вам, що Христа шукаєте, не маєте причини до страху. Бо Христос устав із мертвих він смертю смерть подолав. Вся людська сила і злоба будуть знищені, печаті гробу зірвано, камінь відвалений, сторожі повтікали. Христос переміг! Він живе і тріумфує!Не біймося і ми, що шукаємо Христа живого, воскреслого! Нехай страхаються радше ті, що шукали і шукають Христа, щоб його убити, щоб його знищити, ті, що відважилися богохулити. Якщо ми в нашому житті шукаємо Христа тоді не страхаймося ворожих сил. Не шукаймо його поміж мертвими, Христа історичного, такого, який лише колись жив, діяв. Зате шукаймо Христа воскреслого, живого, Христа тріумфуючого. Лише такий Ісус може бути нашою опорою, силою, провідником і остаточною перемогою. Станьмо відважно від прапор Христовий. Без смутку і страху впроваджуймо Христа в усі ділянки нашого життя, нехай він їх оживляє, нами керує. Поширюймо царство Боже всюди де лише живемо і працюємо. Тоді зчезнуть з наших сердець смуток і страх, а оживлятиме нас сильне довір’я в безмежне Боже провидіння. Син Божий прийшов на Землю, щоб люди мали життя вдосталь (Йо 10, 10), щоб ввійшли у Боже Царство, яке з його приходом воно наблизилося до людей і від людей вимагається покаятися та вірувати (Мк 1, 15). Віра у воскресіння є тим чинником, що змінює людину на дорозі до правди. Амінь

o.HUDZ IVAN

Томина недеiля

Сьогодні Христос через брак віри апостола Томи повчає нас, що не потрібно бути в кімнаті з апостолам, щоб вірити у Христове Воскресіння. Слухаючи слова Христа, ми можемо іти за ним, вірити у Його обіцянку воскресіння на страшному суді до вічної радості з Богом або до вічної муки у пеклі без Нього. Апостол Петро бувши безпосередньо біля Ісуса слухав слова Христа і у своєму листі намагався їх передати майбутнім поколінням: «Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь - під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри - спасіння душ ваших» (І Пт. 1, 6-9). Ці слова відносяться вповні до нас. Нехай кожному Воскреслий Христос освітить його віру, щоб з нею освічувати і дарувати світло любові іншим.У цей день ми в особливий спосіб згадуємо померлих, для яких у пісні Христос Воскрес звістуємо про перемогу світла над темрявою, добра над злом. Ідучи на цвинтар беремо з собою свічку для того, щоб засвідчити свою пам'ять про наших покійних рідних і знайомих.

o.Ivan Hudz

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

Хай вся земля радіє –
весь християнський люд усієї планети
РАЗОМ
святкує найвеличніше свято -
Воскресіння Христове – Великдень!
Всі дзвони у всіх церквах суголосно дзвонять!
Усі серця гармонійно радіють!

8 квітня 2007 р. Évora

У Вербну неділю святять вербу.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею - "вербним".
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі".
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в "Ізборнику" (1073 рік) згадується "Праздьникь вьрбьньї". Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив "древіе много по брегу Іорданову превьісоко, яко вербіе єсть й подобно". То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське "вербіє".
Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму". А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою.

Великий піст

Святий Великий Піст, також називають Чотиридесятниця – це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнської релігії. Історія Великого Посту давня і багата традиціями. Вона сягає апостольських часів. Перед-пасхальний піст називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина.
Від IV століття маємо перші згадки про 40-денний перед-пасхальний піст. Перше свідоцтво дає нам Нікейський Собор 325 р.
Число 40, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в символічному ніж в буквальному розумінні. У Старому Заповіті читаємо про 40 днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8). У Новому Заповіті говориться про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).
Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак прийшов й 40-дений піст перед Пасхою, а також в нашому обряді на 40 день поминаємо померлих.
Час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні по різним причинам ми не в силі так суворо постити, як постили колись наші прародичі, але й сьогодні маємо обов'язок дотримуватися духовного посту, це є духовне очищення і боротьба з нашими шкідливими звичками, обов'язок молитви, практикування християнських чеснот та добрих справ. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою ціллю Святого Великого Посту.
Св. Теодосій Печерський, у своєму Київсько-Печерському монастирі, дотриму¬ючись правил св. Теодора Студита, запровадив суворіший піст на протязі всіх 40 днів. Полегшення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору також і наші українські католицькі Владики одобрили і для нашої Східної Церкви полегшення всіх постів, в тому числі і Великого посту.
Незважаючи на це постанова пригадує всім вірникам про постійний обов'язок молитви, посту та милосердя. «Нехай ці великі полегшення — сказано на кінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору — будуть одночасно і сильною спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости, нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях» (Документи ІІ Ват. Собору).

о. Іван Гудзь

НЕДІЛЯ ПРОЩЕННЯ

Щоб гідно увійти в час посту, найперше потрібно віднайти мир, спокій і примирення з ближнім.
“Хто не любить, той не пізнав Бога, Бог є любов” (Ів. 4. 8.).

АКТ ПРИМИРЕННЯ
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, чим згрішили цього дня і по всі дні нашого життя словом, ділом, думкою і всіма почуттями нашими.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, якщо занедбали наші обов'язки супроти вас.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, якщо образили вас і завдали болю вам.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, що згрішили цього дня і по всі дні нашого життя, словом, ділом, думкою і всіма почуттями нашими.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, провини наші добровільні і недобровільні.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, якщо через недбальство або байдужість завдали вам прикрості.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
СПІЛЬНА МОЛИТВА
Глянь Владико чоловіколюбче, милостивим оком на нас і вислухай наше моління, що з вірою Тобі приносимо, як Ти сам сказав, що все, що з вірою в молитві просите, отримаєте і буде вам. Тому і хоч недостойні ми , просимо: дай ласку нам, сповни наші добрі бажання, дай мир і спокій, в здорові і довголітті, що славимо Тебе повсякчасно і на віки вічні. АМІНЬ.

Господь вимагає прощати образи одне одному

"Неділя прощення" - це день, у якому Церква закликає нас, християн, до прощення, прощати одне одному образи.Чому Свята Церква встановила напередоднi Великого посту день прощення? Спаситель наш сказав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
У Великому посту всi ми повиннi очистити свої душi вiд накопичених грiхiв. А для цього нам потрiбно зi смиренням каятися, щиро молитися i просити Господа простити нам грiхи нашi. Молитва не може бути почутою Богом, якщо в душi палають ненависть i злоба. Тому Христос Спаситель попереджає таких богомольцiв. Вiн говорить: "Коли ти принесеш дар твiй до жертовника i там згадаєш, що брат твiй має щось проти тебе, залиш там дар твiй перед жертовником i пiди перше помирися з братом твоїм, i тодi прийди i принеси дар твiй" (Мф. 5, 23-24). Як бачимо, без взаємного примирення Господь не вислуховує наших молитов. Вiн говорить: "Пiди перше помирися…". Для нашої гордостi тяжко буває упокорити себе, але це є необхiдно зробити, коли ми хочемо бути дітьми Божими і наслідувати Ісуса Христа, який помер і воскрес за всіх нас. Багато хто з нас не надає цьому належного значення. Маючи злобу проти своїх ближнiх, вiруючi люди моляться Богу, ходять до церкви, приймають Святi Тайни, роздають милостиню, чинять iншi добрi дiла i думають, що так воно i повинно бути: злоба - злобою, а добро - добром; одне одному не заважає. Такi вiруючi глибоко помиляються. Вiд тих, хто тримає у своєму серцi ненависть i злобу, Господь не приймає молитви; Вiн вiдкидає їхню милостиню, а їх самих не прощає до того часу, доки вони не викинуть iз своєї душi зло i ненавість.
Не забуваймо, якщо не прощаємо тих, що згрiшили проти нас, то i самі не отримаємо прощення; i простить нас Гоподь Бог тiльки тодi, коли ми простимо; i помилує нас Господь, коли ми самі помилуємо і простимо наших ближніх. Можемо сказати: …як я багато прощав моєму братовi, але вiн знову дошкуляв менi й багато зробив менi зла, i тому не можу простити. Не думаймо так у нашому серці, а стараймося уподiбнитися д.Стефану первомученику i молись за тих, що чинять намi зло, i уподiбнюймося своєму Господу, який прийняв за нас смерть. Стерпи докори вiд брата, i Господь простить тобi багато грiхiв.
Тiкаймо, браття, вiд злопам'ятства, бо всякий грiх швидко минає, а злопам'ятство часто переходить у пристрасть, що з'їдає серце; оскiльки злопам'ятний чи ходить, чи лежить, чи встає, а змiїний яд постiйно носить у собi. Той, хто має цю пристрасть, Царства Божого не успадкує i прощення не отримає, і нiяка доброчиннiсть, нi пiст, нi милостиня не пiдуть такiй людинi на користь, тому що злопам'ятство погубить усе. Нам треба викинути з нашого серця злобу, ненависть i образи. Зробити це дуже нелегко, але треба, бо цього вимагає Господь: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших". Простім один-одним провини і у той час посту увійдім з чистим серцем і тільки така жертва є приємна Богу,який є- прощення, милосердя і любов.
Амiнь! o.Іван Гудзь.

Стрітення Господнє

15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого – за юліанським) – християни східного обряду відзначають Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє).
Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).
Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде „на служіння спасіння людей”.
Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.
Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.

Празник Трьох Святителів

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з оцих трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались - василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Різдвяний вертеп у Албуфейрі.

Історія українського вертепу, що налічує уже не одну сотню років, поповнюється усе новими і новими сторінками. Розвиток цього різдвяного дійства нерозривно пов’язаний з самою історією нашого народу.
Згадаймо наприклад, етнографічну діяльність українських братських шкіл, чи заснованого уже в 1868 р., західноукраїнського товарства «Просвіта», усі вони розвивали традицію українського вертепу, як таку, що символізувала релігійність нашого народу і його національну своєрідність. І за часів Австро-Угорщини, і в царській Росії, і в тоталітарному Радянському Союзі звучали українські колядки. А різні хвилі еміграції, що розкидали наш народ по всьому світі, перенесли разом з ним у різні куточки земної кулі і українські звичаї.
Не стала і винятком і Португалія. Маленькі колядники, під керівництвом Наталії Миколаївни Корбчук, організували у провінційному містечку Албуфейра справжнє різдвяне шоу, присвячене народженню маленького Ісусика. Були тут і Звіздар, і Ангели, і три Царі, і Пастушки, не обійшлося без Жида, Ірода, Чорта і Смерті.
За час Різдва до Вохреща діти відвідали біля двох десятків українських родин, виступили у церкві святої Анни, де отець Олег Трушко поблагословив маленьких колядників, подарував їм образочки та солодощі.
Можливо, зустріч з нашими колядниками, заставила задуматись про суть Різдва і багатьох португальців, які здивовано запитували: «Що це? Карнавал?», а потім, чуючи відповідь, усе ж здивовано знизували плечима. Нема у них цього. А діти весело посміхались, і бачилось, що щасливі вони та задоволені.
Ірина Березняк

Постанови
Тридцять третьої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії
Української Греко-Католицької Церкви
Київ, 15-16 грудня 2006 року Божого
• Визначити першу неділю після Різдва ( Пам'ять святих і праведних Йосифа Обручника, Давида-царя і Якова, по плоті брата Господнього) Днем мігранта в Українській Греко-Католицькій Церкві.
• Доручити Преосвященному Владиці Діонісієві (Ляховичу) та Преосвященному Владиці Глібові (Лончині) опікуватись душпастирством мігрантів.
• Направити на повторне перше читання проект “Положення про обов'язки протопресвітера”.
• Для ґрунтовного опрацювання проблеми харизматичного руху в Україні докладніше вивчити роздані матеріали й розглянути це питання на одній із наступних сесій Митрополичого Синоду.
• Заохочувати священиків і проповідників ширше висвітлювати перед вірними глибину й багатство нашої літургійної традиції.
• Тридцять четверту сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства провести в лютому 2007 року Божого.
Ці постанови стають правомірними з 29 грудня 2006 року Божого.
Голова Синоду Єпископів
Києво-Галицької Митрополії
Української Греко-Католицької Церкви
+ Любомир

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ

Українські звичаї на португальській землі.
Більше 4 тисяч кілометрів розділяє українців Португалії з Батьківщиною. Хоч на чужині кожний з нас старається інтегруватися в нове життя, в нове оточення та український дух ніколи нас не полишає.
Український зимовий календар багатий святами. Та природа теплої Португалії, здається, зовсім не дає відчути того, звиклого з дитинства, зимового різдвяного настрою. Тому туга за рідними святами відчуттями заставляє творити свято по-українськи...
Ще в неділю, 17 грудня, після Божественної Літургії всіх українських дітлахів в м. Фаро вже втретє вітав „Святий Угодник Миколай” в церкві святого Антонія. Це свято потішило і малят, і дорослих. Учні Української недільної школи підготували сценарій вивчили пісні і вірші, батьки виготовили справжні театральні костюми. А неслухняний чортик Антипко приніс свої „подарунки” та охочих мати різочку так і не виявилося.
Світлини та розповідь про наше свято Миколая були надруковані на сторінках газети для іммігрантів зі Східної Європи „Слово”.
А 31 грудня Дід Мороз та Снігурочка запросили малюків провінції Алгарве на свято новорічної Ялинки, яке проводили українські школярики в церкві святого Луїза в місті Фаро. Хороводи навколо ялинки, рухливі ігри та розваги, а ще багато подарунків від Діда Мороза звеселили всіх присутніх на святі.
Стіни святкового залу прикрашали роботи учасників конкурсу дитячих малюнків „Різдвяна містерія”.
Багато дорослих прикладають всі зусилля, щоб наші діти знали і любили українські звичаї, відчували себе частинкою великої нації з повчальною історією, багатою культурою і глибокою побожністю.
Тому вперше проведена у Фаро 5 січня дитяча Служба Божа, яку відправив отець Олег Трушко, об’єднала десятки дітей і батьків в Українській Церкві. Для того багатьох дітей ця Божественна Літургія рідною мовою була першою в житті.
Маленькі українці відкрито і щиро прислухаються до всього рідного: з наполегливістю вивчають українську мову, з цікавістю готують і проводять національні свята, з повагою слухають Слово Боже. І це ще один з доказів необхідності національно-духовного виховання дітей в українському середовищі далеко на чужині. Адже кожна людина на Землі буде повноцінною лише завдяки усвідомленній етнічній самоедентичності.
Бо ж пам’ятаймо українську пісню „Без корінню саду не цвісти”...
Директор школи в м. Фаро Дмитрук Наталія.