Паломництво

17 червня 2007 року, Капеланія УГКЦ у Португалії ,оргвнізовує прощу до Фатіми.Початок порщі о 10.00 год. за місцевим часом, збір у Фатімі біля готелю “ DOMUS PACIS”.
Капеланія УГКЦ

Щоб зрозуміти паломництво, передусім потрібно пам’ятати, що це не туристичний розважально-галасливий похід. Паломництво - це релігійно – покутний акт, йому притаманний дух молитви, самопожертви, любові, а також зовнішній порядок, що характеризується індивідуальною формою переживання віри кожного прочанина зокрема. Проща - це не випадкова річ в житті. Її плануємо, готуємо на багато місяців наперед, а потім послідовно реалізуємо в повсякденному житті взяті у дорозі постанови. Паломник на відміну від туриста переживає паломництво значно глибше та дозріліше. В паломнику видно голод молитви, голод Бога, який він в прощі намагається заспокоїти, бо нерідко в щоденному житті на це часу замало. Життя людини немов мандрівка, яку релігійною мовою звемо паломництвом, або прощею. Окрім шляху всього життя, людина з прадавніх часів мандрувала до вибраних місць, для свідчення віри та поглиблення зв’язку з Богом. Часто людина вирішувала вирушити у дорогу за порадою самого Господа. Біблійний Авраам (Вих. 12,1), та вся історія вибраного народу, це взірець саме такої мандрівки. Божественна обітниця їх спонукала прямувати до землі, яка мала врешті - решт стати їхнім домом, а святе мандрування для них було покутою та очищенням. Добровільно піддаючись Закону, сам Ісус разом із Марією та Йосипом, йшов як прочанин до Святого Міста Єрусалим (Лк 2,41). Проща, це одна з найстарших практик християнства. Вже з перших століть християни мандрували до святих місць, освячених присутністю Господа Христа,святих та мучеників.Паломництво, це символ мандрівки віруючої людини слідами Спасителя, практика аскетизму і покутування за людські слабкості, що виражає невпинну чуйність людини відносно власної слабкості, а також внутрішньо готує зміну людського серця. Чуванням, молитвою і постом паломник простує вперед дорогою християнської досконалості, назустріч з вічним,яким є Бог.
p. Ivan Hudz

НЕДІЛЯ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ

"Кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде" (І Кор. 11, 26). Цими словами св. Павло підкреслює відношення Пресвятої Євхаристії до Христової хресної жертви, бо Господня Вечеря є передусім меморіялом-спомином Христової жертви Відкуплення. Тому, хто приймає в ній участь, з'єднується з таїнством смерти Господа, і стає її вістуном-провісником. Бо брати участь у Євхаристійній Жертві значить голосити "смерть Господню аж доки він не прийде." А наводячи слова Христові: Я "хліб живий, що з неба зійшов" (Іван 6, 51), пригадує, що сам Христос є тією поживою, яка може заспокоїти голод людської душі. "І всі, хто достойно живиться при Його трапезі, стають живим знаряддям присутности Його любови, милосердя й миру."
Церква "живе з Євхаристії," бо ця Свята Тайна є й джерелом і вершиною її буття й дії. Тому церква так дуже цінить цей надзвичайний Євхаристійний дар й завжди дякує Богові за нього. Папа Іван Павло ІІ свою першу енцикліку в цьому новому тисячолітті присвятив цій Святій Тайні. Він назвав цю енцикліку "Церква Євхаристії," і наголосив, що Церква з Євхаристії черпає своє життя. А коли він проголосив нові "Світлі Таїнства" до розважування при молитві на вервиці, він поставив між ними, як п'яте таїнство, "Установлення Пресвятої Євхаристії на Тайній Вечері."
Христовий Намісник так дуже підкреслює важливість Пресвятої Євхаристії тому, що це найбільший й найцінніший дар, який Христос лишив своїй Церкві для людей, що їх Він викупив ціною своєї крови. Бо Пресвята Євхаристія втілює самого Христа, Сина Божого. Скривши своє тіло й кров під видами хліба й вина, Ісус, як Агнець Божий, що взяв не себе гріх світу, приносить свою хресну жертву в бeзкровний спосіб через священиків Нового Завіту, у Святій Літургії, за спасіння людей кожного часу. Ця Безкровна Жертва Христова є заразом нашою жертвою, яку ми приносимо небесному Отцеві не тільки як винагородження за свої гріхи й гріхи цілого світу і за спасіння світу, але також як принос гідний самого Бога, як нашу жертву прослави Господа, жертву подяки за всі Божі блага, та жертву благання на всі наші потреби.
Та це ще не все. Ця жертва вимагає споживання пожертвуваного Божого Агнця. Ті, що приносять цю жертву й ті, що беруть участь в ній, споживають Того, хто себе приніс, і якого вони принесли, в жертву. Отож Євхаристійний Хліб і Вино, що вони споживають, це Тіло й Кров Христа, що з неба зійшов і який дає причасникам участь в Божому житті. Христос приходить до них й інтимно перебуває з ними і в них, запевнює їм воскресіння після їхньої смерти, і обіцює їм вічне життя з Богом. Дійсно, немає нічого величнішого, кращого й кориснішого для людини в світі як Жертва й Тайна Пресвятої Євхаристії.
Що могло спонукати Божого Сина до того, щоб Він залишив цю свою жертву в церкві, і себе як небесну поживу для Божого люду? Тільки Його безмежна любов до нас. А тільки Божа мудрість могла таке продумати, й тільки Божа всемогутність могла це здійснити. Від нас Господь вимагає віри в його слово, і віру в Його присутність у цій Святій Тайні. Ми мусимо сприймати цю Божу Тайну очима віри. Коли Христос обіцяв людям, що Він дасть їм своє тіло й свою кров як небесну поживу, були такі, що вважали це неможливим, мовляв, "жорстока це мова! Хто може її слухати" (Іван 6, 60), і "відступилися від нього й більше з ним не ходили" (Іван 6, 66). Христос однак не відкликав своїх слів, але пояснив, що цю Тайну годі людським розумом збагнути. Він сказав: "Дух оживлює, а тіло ніяк не допомагає. Слова, які я вам сказав то дух і життя" (Іван 6, 63). І навпаки, Він ще й дав визов апостолам: "Невже й ви бажаєте відступитися?" А Петро відповів, "Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий" (Іван 6, 68-69). Петрова відповідь має бути нашою молитвою віри в Христові слова і в Його Пресвяту Тайну.Нам лишається тільки це величне Боже діло подивляти, цінити й іти за запрошенням Христа: "Беріть, їжте: це моє тіло," і "Пийте з неї всі, бо це кров моя" (Мат. 26, 26-28). Отож, з глибокою вірою й щирою любов'ю приступаймо до Христа в Пресвятій Євхаристії. Жертвуймо її небесному Отцеві як наш принос, і достойно відживляймося Його Тілом і Кров'ю на відпущення гріхів і на життя вічне.

ВОЗНЕСІННЯ

У Євангелії від Луки читаємо: «І Він вивів за місто їх (учнів своїх) аж до Віфанії, і, взявши руки свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них і на небо возноситись. А вони поклонилися йому і повернулися до Єрусалиму з великою радістю». День цей відзначається православною церквою як велике двунадесяте свято, а в народі його ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. Вознесіння належить до празників, котрі не мають певного числа, але співпадають із однойменним днем, яким неодмінно має бути четвер шостого тижня по Світлій неділі. Звідси й приповідка: «Не прийдеться на середу Вшестя». Як відомо, Ісус являвся учням своїм протягом сорока днів після свого Воскресіння. Він оповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести свої муки.
У Євангеліях від Марка й Луки містяться лиш короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа. Про це описано в Діях Святих Апостолів. Зустрівшись із апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. Іван бо водою хрестив, — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька днів. Апостоли хотіли довідатись, коли це має статися? Він же відповідав їм: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми ви свідками будете в Єрусалимі і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі. І, прорікши оце, як дивились вони, він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей...» Празник Вознесіння Господнього став загальновизнаним ще у четвертому столітті. Відомий давньогрецький історик та філософ Сократ (440 р.) назвав його «всенародним празником». У четвертому ж столітті цариця Єлена поставила храм на його честь саме на місці Христового Вознесіння. За час свого побутування свято обросло численними народними звичаями й повір’ями. Ось як про це пише відомий етнограф Василь Скуратівський: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, себто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися — бо в храмах ховають плащаницю». З цієї нагоди люди виготовляли спеціальне обрядове печиво у формі драбинок — «щоб було по чому Христові вилізти на небо».
Був звичай нести «драбинки» на могилки й поминати небіжчиків. У деяких регіонах випікали й поминальні паски та фарбували крашанки, щоправда, їх уже не освячували в церкві. Подекуди був звичай смажити тонкі млинці із пшоняного борошна. Називалися вони «божими онучами». До речі, так інколи іменують усім добре відомі налисники. За народним повір’ям, «божими онучами», якщо їх напекти вдосталь, «Господь обгортає ноги і тоді йому «не мулько» добиратися драбиною до неба. І не варто скептично посміхатися від наївності наших предків. У кожного покоління — власний життєвий і духовний досвід.
Вважалося, що на Вознесіння найкраще росте будь-яке зело. Чи у полі, чи в лісі, чи в саду «все зноситься від землі до неба». Щоб не заважати його благословенному буянню, селяни у цей день не працювали, а лишень посилали молитву Творцеві. Вознесіння — остання межа посіву зернових та городини. Цю роботу завершували до Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця. За прикметами, гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а сльота — на недорід. Позаяк на таке велике свято негоже було братися за тяжку роботу, то селяни родинами йшли в поле оглянути посіви, бо жито під цю пору вже колос викидає. А в природі панує така краса, буяння й гармонія, що, як писав Олександр Довженко, хто помер такого дня, то пожалкує. А ось наші спостережливі сусіди-поляки характеризують цю пору отаким прислів’ям: «Бог — у небо, хробак — у м’ясо, а чорт — у бабу». Може й так — із народною мудрістю сперечатися даремно.

Народні звичаї.

ДЕНЬ МАТЕРІ

Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину у світі. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас все життя аж до старості. Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського. Дорогі милі, змучені жінки! Відновимо Свято матері. Самі для себе. Для наших родин. Подумаймо, може й ми винні, що опинились у такій безвиході?
Схиляємо низенько свої голови і висловлюємо щире синівське „Спаси Вас Бог” перед образом Вашим, біловолосі наші бабусі і матері, перед терпінням і печаллю за синами і чоловіками, братами і сестрами.
...То дай Вам, Боже, діждатись ще тієї пори, коли чисте синє небо зігріє Ваші страждальні душі і теплом своїм зменшить болі Ваших сердець, а перед Вашим поглядом зацвітуть сади, заколосяться ниви добірним зерном і в чистому мирному небі розіллється нескінченне соло неперевершеного степового співця – жайворонка.
Хай наші друзі крилаті – лелеки дарують Вам правнучат. Онучат, і діточок – оцих домашніх соловейків, щоб своїм безгрішним і чистим щебетом звеселяли Ваші змордовані душі та множили надію на краще завтра нашої долі; помагай Вам, Боже, поставити їх твердо на ноги і засіяти їхні душі зерном Правди і Науки. Нехай весняне свято розморозить нас, об’єднає і згуртує! Щастя, здоров’я всім Вам дорогі Матері.

о. Іван Гудзь.

НЕДІЛЯ СЛІПОНАРОДЖЕНОГО

Чудо оздоровлення сліпця викликало неабияке заворушення серед найближчого оточення хворого. “Чи то не той, що все сидів і жебрачив?” Недавній сліпець рішуче розсіює всякі сумніви: “Це я!” – а зацікавленим охоче розповідає в подробицях те, що з ним сталось. Досі все проходить нормально. Сама подія для її ощасливленого героя, річ ясна, надзвичайно важлива, але розповідь про неї видається морально безпроблемною, сумління в цій розповіді начебто задіяне мало, як і в кожній розповіді про якусь важливу чи цікаву подію в житті людини. Але річ у тім, що Ісус учинив цей знак у суботу, а це вже для багатьох побожних юдеїв було важке для зрозуміння. Євангелист делікатно показує їхні труднощі: «Деякі з фарисеїв казали: “Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи”. Інші мовили: “Чи може грішний чоловік такі чуда творити?” І виникла серед них незгода». Найпростіше було б, якби оздоровлення просто не відбулося. Тому оздоровленого почали розпитувати про подробиці з виразним заохоченням змінити свою версію, але той постійно повторював те саме. “Однак, юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того прозрілого”. Ті, проте, підтвердивши, що то їхній син і що він раптово прозрів, не хотіли втручатися в суперечку: “Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе”. “Юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом”. Врешті так і вчинили з жебраком, який уперто не хотів змінити своїх свідчень (а допитували його, згідно євангельського запису, принаймні тричі).За що захоплюємось погордженим фарисеями жебраком? Не за те, що він учинив для інших. Авжеж, він виявив справедливість і вдячність Ісусові, але ж не з уваги на Нього оздоровлений не піддавався тискові старшини синагоги. Тим більше, не йшлося йому про інших; для його родичів було б навіть вигідніше, якби він так уперто не стояв на своєму. Захоплюємося ним за те, що він не зігнувся під натиском сильних та загрозою переслідувань, що залишився самим собою, що не мусив себе соромитись. …Сьогодні ніхто не сумнівається, що цивільна відвага і вірність самому собі “личить” людині незалежно від того, чи комусь це ще й принесе користь або збитки, і навпаки, брехня, підшита боягузтвом, принижує того, хто її припускається, тому вважається морально непорядною.Коли уважно придивитися до випробування, якому був підданий оздоровлений сліпець, можна збагнути його глибше значення. Адже чого вимагали від нього фарисеї, які не хотіли або не зуміли сприйняти чуда оздоровлення, вчиненого в суботу? Вони хотіли, щоб оздоровлений заперечив те, у правдивості чого був переконаний, заперечив те, що він щиро приймав за правду.Не знаємо, до якої міри розумів серйозність своєї ситуації наш герой, хоча знаменним є фінал події. «Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: “Віруєш у Сина Чоловічого?” Той відповів: “Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?” Сказав йому Ісус: “І ти бачив його, і той, хто говорить з тобою, – це він”. Тоді той сказав: “Вірую, Господи!” І поклонився йому». Щойно тепер чудо довершилось. Через нелегку вірність правді, що дорого йому обійшлася, той чоловік одержав врешті доступ до Правди, якою є Ісус: він став здатний увірувати в Нього і Йому поклонитись, передбачаючи таким чином щасливу ціль і сповнення у вічності земної мандрівки. Важко не помітити в цьому фіналі сцени оздоровлення сліпонародженого особливої вказівки, що ласка віри знаходить добрий ґрунт у людині, яка вірна правді і готова за цю вірність дорого заплатити.Життя в правді є істотним елементом християнської культури. Ісус каже до учнів: “Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас”, а про противника, сатану, додає: “Він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі”. Боротьба ведеться (з нашою участю) з отаким супротивником, але, на щастя, також з таким Союзником, як Ісус. Це боротьба за правду і свободу, а через це – боротьба за сумління.

Évora.

НЕДІЛЯ САМАРЯНКИ

Кожного дня ми когось зустрічаємо: рідних, блзьких, знайомих, незнайомців. Сьогоднішня недільна Євангелія оповідає нам про зустріч двох осіб, Ісуса з жінкою Самарянкою.
На перший погляд звичайна і випадкова зустріч. Ісус втомлений сів біля криниці відпочити і тут приходить жінка самарянка по воду. Ісус не залишає її без уваги, а нав'язує діалог, просячи напитись води. Жінка здивована, не очікувала такого, бо Ісус був юдеєм, а юдеї і самаряни ворогували між собою: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, жінки самарянки? Адже юдеї не спілкуються з самарянами" (Ів 4,9). Ісус продовжує дивувати її, хвилю тому просив напитись води, а тепер пропонує їй воду: "Коли б ти знала Божий дар, і Хто Той, що говорить тобі: Дай Мені напитися! - ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води. Каже жінка до Нього: Тай зачерпнути не маєш чим, Пане, а криниця глибока, то звідки маєш воду живу?" (Ів 4,10-11). Не зрозуміла, що Він пропонує, бо не знала хто Він. Ісус Христос сьогодні говорить до нас ті самі слова, що сказав до жінки, пропонує нам "воду життя". Він хоче, щоб ми не мали більше спраги: "А хто питиме воду, що Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне" (Ів 4,14).

Христос говорить про спрагу нашої душі, Він хоче погасити спрагу, яку має кожна людина в пошуках свого щастя.

Кожен з нас шукає щастя так, як його розуміє, в грошах чи добрій роботі, вважаючи що матеріальні добра вгамують цю спрагу бути щасливим. Можливо це є так, але де те щастя, коли гроші вкрали, роботу втрачено, кохана людина померла, де шукати те щастя, де місце його перебування? Наше життя пропливає руслом цього світу, Бог чомусь у нашім житті на другому плані, і те щастя, в тому в чому ми його шукаємо, чи хочемо знайти, приносить нам тільки розчарування, тривогу і неспокій.

Але Ісус пропонує нам, так як оці самаритянці "воду життя", яка втамовує нашу спрагу пошуку щастя. Бо Бог чекає нас постійно, пропонує нам тільки щастя, і любить нас більше ніж ми самі себе. "Так бо Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне" (Ів 3,16). Проте від нас залежить чи ми виберемо те ДЖЕРЕЛО, звідки витікає правдиве щастя, чи зануремось у наші власні пошуки того щастя, відкидаючи Бога з нашого життя і переконуючи себе, що ми самі є творці нашої долі і нашого щасливого буття. А таке, на превеликий жаль є!
Тому, маючи добрий приклад жінки-самарянки, подивімось уважно на наше життя і проаналізуймо, що ця наша життєва митушня вводить нас у блуд, а правдеве ДЖЕРЕЛО є біля нас, то Христос, який через Своє Воскресіння дарував нам щастя і життя у Бозі. Амінь.

о. Іван Гудзь.

Визначена офіційна дата зустрічі Папи Римського та Президента України02.05.2007, [09:52] // Ватикан // ВАТИКАН-КИЇВ — Папа Римський Бенедикт ХVІ погодився зустрітися з Президентом України Віктором Ющенком. Як повідомили у прес-службі Святого Престолу, зустріч пройде 7 травня у Ватикані. Як попередньо планувалося, Віктор Ющенко також відвідає українські осередки в Римі.

МІСЯЦЬ ТРАВЕНЬ – ЧАС ПОЧИТАННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

На протязі місяця травня у храмі Святого Франциска у місті Евура буде відправлятисьмаївка( молебин до Божої Матері). Відправи будуть у пятницю, суботу і неділю о 20,00.
О.Іван Гудзь.

ПОХОДЖЕННЯ МАЇВКИ

Як відомо, в багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай «маївки» — розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Уже римляни мали свято «Majuma» на пошану згаданої богині Маї.
Першого травня римляни з самого ранку виходили в поле з музикою, співами. Там вони рвали квіти і трави, в гаях ламали зелене гілля дерев і, принісши додому, квітчали ним двері будинків своїх родичів або друзів.
В це ж свято (воно мало ще другу назву: «Ludi florales») римляни обливали один одного водою і купалися в ріці Тібр, в яку весталки — жриці богині Вести (вони мали обов’язок берегти «вічний вогонь») — кидали очеретяні опудала (згадаймо наших Купала і Морену на «Івана Купала»). Це робилося на честь Сатурна — бога весняних засівів та родючості. Та ще перед Римом, у стародавній Індії, було свято на честь богині Маї, матері природи. Індійці святкували свої маївки в кінці квітня і на початку травня. У франків (IV-V вік по Христі) був звичай у день першого травня карати тих чоловіків, що давали забагато волі своїм жінкам. У греків перше травня — веселе свято весни, подібне до нашого Зеленого Свята. Хати квітчаються зеленню і квітами, долівки в хатах посипають свіжою травою. Все населення виходить у гаї, сади, левади і там влаштовує масові забави. В Швеції, Данії, Англії перше травня з давніх-давен було радісним святом весни. Люди, переважно молодь, виходили в гаї і навколо «травневого дерева», звичайно берези, виводили весняні хороводи (згадаймо наші гаївки). Травневе (майове) дерево було і в римлян, воно звалося у них «Maius, arbor majalis»; у данців воно зветься «Maistrae», в англійців — «Maypole», у французів — «Le Mai», у німців «Maibaum». Колись у деяких європейських країнах селяни збиралися гуртами, сідали верхи на коні і їздили ватагами, тримаючи в руках зелене гілля берези. В Німеччині і Данії це звалося «привозити літо на конях у село». В цей же день церковні братства влаштовували «Majigilder» - веселі забави з закускою і пивом. У багатьох містах Франції був звичай в день першого травня ставити «майове дерево» перед будинком міського мера.За це мер улаштовував народні забави з танцями, співами, жартами.

Звичаї народів.

НЕДІЛЯ РОСЛАБЛЕНОГО

Неділя розслабленого, євангеліє від Івана 5, 1-15.

Св. євангелист Іван розповідає про оздоровлення паралітика, який 38 років чекав біля силуамської купелі і надіявся на оздоровлення. Тоді несподівано прибув Ісус і вмить оздоровив його, а вкінці сказав йому: "Іди і не гріши більше, щоб щось гіршого тобі не сталося". Ісус прийшов на цей світ не тому, щоб чинити чуда, але щоб спасти людей від гріха, який веде до вічної погибелі.Спасіння неможливе без віри. Це добре затямили апостоли, які після Вознесіння Ісуса Христа утверджували віру в людях, роблячи чуда іменем Ісуса Христа. Так, наприклад, в Діяннях апостолів розповідається про чудо, яке вчинив Господь через апостола Петра, воскресивши з мертвих 12-літню дівчину Тавиту. Внаслідок цього чуда багато людей увірували в Христа Господа. Бог як колись, так і сьогодні чинить численні чуда, щоб збуджувати віру в тих з-поміж нас, які ще не вірують, а всіх віруючих укріпити у святій вірі.

о. Іван Гудзь

60 річниця операції "ВІСЛА"

Операція Вісла - злочинний захід етнічної чистки, здійснений польським комуністичним режимом у 1947-му році проти українського населення на історічних українських землях, що відійшли до Польщі після Другої світової війни. Полягав у примусовій депортації (виселенні) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.
9.9.1944 між кoмуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити винятково добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.
Приводом до початку Операція Вісла стала загибель 28.3.1947 в районі с.Яблонне (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С.Хрін) заступника міністра оборони Польщі ген. К.Свєрчевського. В цей же день на засланні політбюро ППР було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. 28.4.1947 (за ін. даними - 24.4.1947) о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція Вісла проводились під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - з 28.4. до 15.6.1947 виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - до 30.6.1947 виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.

Свята Вервиця - Школа Християнської Досконалості
Таємниця - це річ свята і нелегка для зрозуміння. Усі діяння Ісуса Христа святі і Божественні, поза як Він є одночасно Богом і чоловіком.
Тому справедливо, що діяння Ісуса Христа і Пресвятої Діви називаються таємницями: приходять бо на пам'ять незчисленні чуда, глибокі досконалості і піднесені повчання одкровень через Святого Духа покірним і простим душам, котрі їх шанують. Діяння Ісуса і Марії можуть називатися також чудовими квітами, запах і краса яких відома тільки тим, хто наближається до них, вдихає їх запах і відкриває їх вінок за допомогою старанних та виважених роздумів.
Св. Домінік поділив життя Господа нашого і Його Пресвятої Матері на п'ятнадцять таємниць, що виявляють нам їхні чесноти і головні діяння. Ці п'ятнадцять картин повинні служити нам за правило і взірець у нашому житті. Вони наче п'ятнадцять смолоскипів, що освітлюють наш шлях у мандрівці цим світом.
П'ятнадцять блискучих дзеркал і факелів, що сприяють пізнанню Ісуса і Матері, а також самих себе, та запаленню ревних шанувальників вогнем їх любові; п'ятнадцять печей, у небесному промінні яких можна цілковито себе знищити. Цьому прекрасному способу моління Пресвята Діва навчила св. Домініка, коли порадила йому проповідувати Вервицю з метою розбудити побожність християн і оживити в серцях любов до Ісуса Христа.
Навчила цього і блаженний Алана де Рупе: "Ця молитва дуже корисна, - сказала йому, - і дуже Мені приємна: читання сто п'ятдесят разів "Богородице Діво". Однак ще більше до вподоби Мені, як чинять ті, хто до читання "Богородице Діво" додають роздуми про життя, муки, і славу Ісуса Христа, бо саме роздуми є душею цієї молитви".
Справді, без розважань над Святими Тайнами нашого спасіння Вервиця була б, мабуть, нічим іншим, як тілом без душі, матерією, позбавленою форми. Роздуми відрізняють Вервицю від інших побожних практик.
Перша частина Вервиці
Перша частина Вервиці містить п'ять таємниць: перша таємниця - це повідомлення Архангелом Гавриїлом Пресвятої Діви; друга - Відвідини св. Єлизавети; третя - народження Ісуса Христа; четверта - жертвування Дитятка Ісус у храмі і очищення Пресвятої Діви; п'ята - знайдення Ісуса у храмі серед вчених мужів.
Таємниці ті називаються радісними, бо несуть вони радість усьому світові. Пресвята Діва і Ангели теж переповнилися радістю у ту щасливу мить, коли Син Божий Воплотився. Св. Єлизавета і св. Іван Хреститель наповнилися радістю, коли їх відвідали Ісус й Марія. Небо і Земля радувалися, коли народився Спаситель. Симеон відчув велику втіху, беручи на руки Ісуса. Вчені мужі були охоплені здивуванням, коли слухали відповіді Ісуса. А хто ж буде спроможний висловити радість Марії і Йосифа, коли знайшли Ісуса після трьох днів відсутності?
Друга частина Вервиці
Друга частина Вервиці складається з п'яти страсних таємниць, у яких повстає перед нами Ісус Христос виснажений стражданнями, вкритий ранами, обтяжений ганьбою і болем. Перша - це молитва Ісуса і Його ангела в Оливковому Саду; друга - бичування; третя - увінчання терновим вінцем; четверта - Ісуса обтяжують Хрестом; п'ята - розп'яття і смерть Ісуса на Голготі.
Третя частина Вервиці
Третя частина Вервиці теж містить п'ять таємниць, названих славними, оскільки роздумується у них про Ісуса і Марію у тріумфі та славі. Перша - це воскресіння з мертвих Ісуса Христа; друга - вознесіння; третя - зіслання Духа Святого на апостолів; четверта - успіння Пресвятої Діви; п'ята - її коронація. Це п'ятнадцять вільних квітів Містичної Троянди; на них люблять затримуватися мудрі бджоли, душі побожні, щоби зібрати з них предивний нектар і зробити з нього мед ґрунтовної побожності.

Évora

29 квітня у Києво-Галицькому Верховному Архиєпископстві – День хворого

Згідно із Постановою Позачергового Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ від 16 січня 2006 року, щороку у Неділю розслабленого (4 неділя по Воскресінні) наша Церква відзначає День хворого. Цього року цей день припадає на 29 квітня.
«Відзначення Дня хворого, яке має на меті привернути увагу християнської спільноти та громадськості до проблем хворих, їх родин і тих, хто ними піклується та облегшує їхні страждання є особливою подією у житті Церкви», - прокоментували важливість цієї події у Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я УГКЦ...
Повний текст прес-релізу >>>

Назви свят літургійного року
Назви релігійних свят побутують у богословській літературі в повній та скороченій формах. Наприклад: Різдво, Різдво Христове і Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Повні назви свят можуть бути поширені різними додатками відповідно до вимог стилю й контексту. Високу частотність вжитку мають народні варіянти: Покров Пресвятої Богородиці — Покрова, Квітна неділя — Вербна неділя.
У цьому списку подаємо рекомендовані форми назв свят літургійного року.
Пасхальний (рухомий) цикл
Неділя митаря і фарисея
Неділя блудного сина
Неділя м’ясопусна. М’ясопусна неділя
Неділя сиропусна. Сиропусна неділя
Великий піст. Чотиридесятниця
Перша неділя Великого посту
Неділя хрестопоклонна. Хрестопоклонна неділя
Лазарева субота
Квітна неділя. Вхід Господній у Єрусалим
Великий четвер
Велика п’ятниця
Велика субота
Воскресення Христове. Пасха. Великдень
Світлий понеділок
Світлий вівторок
Томина неділя. Антипасха
Неділя мироносиць
Неділя розслабленого
Переполовинення П’ятдесятниці (замість Переполовення П’ятидесятниці)
Неділя самарянки
Неділя сліпородженого
Вознесення Господнє
Неділя святих Отців Нікейського Собору
П’ятдесятниця. День Пресвятої Тройці. Зішестя Святого Духа (а не Зшестя). Зіслання Святого Духа
День Святого Духа. Понеділок Святого Духа
Неділя всіх святих
Друга неділя після Зіслання Святого Духа
Неділя всіх святих українського народу
Місячний (нерухомий) цикл: Господні свята
Початок індикту. Початок церковного року (а не Начало)
Воздвиження Чесного Хреста
Неділя святих Праотців (перед Різдвом)
Неділя святих Отців (перед Різдвом)
Різдво Христове
Обрізання Господа нашого Ісуса Христа
Богоявлення Господнє. Просвічення
Преображення Господнє
Місячний (нерухомий) цикл: Богородичні свята
Різдво Пресвятої Богородиці
Покров (-ову) Пресвятої Богородиці. Покрова (-ови) — нар.
Введення у храм Пресвятої Богородиці
Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною
Собор Пресвятої Богородиці
Стрітення Господнє
Благовіщення Пресвятої Богородиці
Успення Пресвятої Богородиці

Місячний (нерухомий) цикл: свята святих
Спомин чуда архистратига Михаїла в Колоссах
Переставлення святого апостола і євангелиста Йоана Богослова
Неділя святих Отців Сьомого Вселенського Собору
Собор архистратига Михаїла
Святого Миколая Чудотворця
Святого первомученика Стефана
Різдво святого Йоана Хрестителя
Святих апостолів Петра й Павла
Усікновення чесної голови святого Йоана Хрестителя

Неділя мироносиць євангеліє від Лк. 15,43-16,8

Сьогоднішня євангелія закликає нас, що би за всяку ціну позбутися страху, кажучи: Не жахайтеся! Не бійтеся! Вам, що Христа шукаєте, не маєте причини до страху. Бо Христос устав із мертвих він смертю смерть подолав. Вся людська сила і злоба будуть знищені, печаті гробу зірвано, камінь відвалений, сторожі повтікали. Христос переміг! Він живе і тріумфує!Не біймося і ми, що шукаємо Христа живого, воскреслого! Нехай страхаються радше ті, що шукали і шукають Христа, щоб його убити, щоб його знищити, ті, що відважилися богохулити. Якщо ми в нашому житті шукаємо Христа тоді не страхаймося ворожих сил. Не шукаймо його поміж мертвими, Христа історичного, такого, який лише колись жив, діяв. Зате шукаймо Христа воскреслого, живого, Христа тріумфуючого. Лише такий Ісус може бути нашою опорою, силою, провідником і остаточною перемогою. Станьмо відважно від прапор Христовий. Без смутку і страху впроваджуймо Христа в усі ділянки нашого життя, нехай він їх оживляє, нами керує. Поширюймо царство Боже всюди де лише живемо і працюємо. Тоді зчезнуть з наших сердець смуток і страх, а оживлятиме нас сильне довір’я в безмежне Боже провидіння. Син Божий прийшов на Землю, щоб люди мали життя вдосталь (Йо 10, 10), щоб ввійшли у Боже Царство, яке з його приходом воно наблизилося до людей і від людей вимагається покаятися та вірувати (Мк 1, 15). Віра у воскресіння є тим чинником, що змінює людину на дорозі до правди. Амінь

o.HUDZ IVAN

Томина недеiля

Сьогодні Христос через брак віри апостола Томи повчає нас, що не потрібно бути в кімнаті з апостолам, щоб вірити у Христове Воскресіння. Слухаючи слова Христа, ми можемо іти за ним, вірити у Його обіцянку воскресіння на страшному суді до вічної радості з Богом або до вічної муки у пеклі без Нього. Апостол Петро бувши безпосередньо біля Ісуса слухав слова Христа і у своєму листі намагався їх передати майбутнім поколінням: «Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь - під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри - спасіння душ ваших» (І Пт. 1, 6-9). Ці слова відносяться вповні до нас. Нехай кожному Воскреслий Христос освітить його віру, щоб з нею освічувати і дарувати світло любові іншим.У цей день ми в особливий спосіб згадуємо померлих, для яких у пісні Христос Воскрес звістуємо про перемогу світла над темрявою, добра над злом. Ідучи на цвинтар беремо з собою свічку для того, щоб засвідчити свою пам'ять про наших покійних рідних і знайомих.

o.Ivan Hudz

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

Хай вся земля радіє –
весь християнський люд усієї планети
РАЗОМ
святкує найвеличніше свято -
Воскресіння Христове – Великдень!
Всі дзвони у всіх церквах суголосно дзвонять!
Усі серця гармонійно радіють!

8 квітня 2007 р. Évora

У Вербну неділю святять вербу.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею - "вербним".
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі".
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в "Ізборнику" (1073 рік) згадується "Праздьникь вьрбьньї". Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив "древіе много по брегу Іорданову превьісоко, яко вербіе єсть й подобно". То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське "вербіє".
Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму". А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою.

Великий піст

Святий Великий Піст, також називають Чотиридесятниця – це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнської релігії. Історія Великого Посту давня і багата традиціями. Вона сягає апостольських часів. Перед-пасхальний піст називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина.
Від IV століття маємо перші згадки про 40-денний перед-пасхальний піст. Перше свідоцтво дає нам Нікейський Собор 325 р.
Число 40, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в символічному ніж в буквальному розумінні. У Старому Заповіті читаємо про 40 днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8). У Новому Заповіті говориться про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).
Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак прийшов й 40-дений піст перед Пасхою, а також в нашому обряді на 40 день поминаємо померлих.
Час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні по різним причинам ми не в силі так суворо постити, як постили колись наші прародичі, але й сьогодні маємо обов'язок дотримуватися духовного посту, це є духовне очищення і боротьба з нашими шкідливими звичками, обов'язок молитви, практикування християнських чеснот та добрих справ. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою ціллю Святого Великого Посту.
Св. Теодосій Печерський, у своєму Київсько-Печерському монастирі, дотриму¬ючись правил св. Теодора Студита, запровадив суворіший піст на протязі всіх 40 днів. Полегшення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору також і наші українські католицькі Владики одобрили і для нашої Східної Церкви полегшення всіх постів, в тому числі і Великого посту.
Незважаючи на це постанова пригадує всім вірникам про постійний обов'язок молитви, посту та милосердя. «Нехай ці великі полегшення — сказано на кінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору — будуть одночасно і сильною спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости, нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях» (Документи ІІ Ват. Собору).

о. Іван Гудзь

НЕДІЛЯ ПРОЩЕННЯ

Щоб гідно увійти в час посту, найперше потрібно віднайти мир, спокій і примирення з ближнім.
“Хто не любить, той не пізнав Бога, Бог є любов” (Ів. 4. 8.).

АКТ ПРИМИРЕННЯ
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, чим згрішили цього дня і по всі дні нашого життя словом, ділом, думкою і всіма почуттями нашими.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, якщо занедбали наші обов'язки супроти вас.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
Свящ. Благословіть брати і сестри, і простіть нам грішним, якщо образили вас і завдали болю вам.
Люд. Нехай Бог простить і помилує вас.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, що згрішили цього дня і по всі дні нашого життя, словом, ділом, думкою і всіма почуттями нашими.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, провини наші добровільні і недобровільні.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
Люд. Благословіть отці і простіть нам грішним, якщо через недбальство або байдужість завдали вам прикрості.
Свящ. Нехай простить Господь Бог ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.
СПІЛЬНА МОЛИТВА
Глянь Владико чоловіколюбче, милостивим оком на нас і вислухай наше моління, що з вірою Тобі приносимо, як Ти сам сказав, що все, що з вірою в молитві просите, отримаєте і буде вам. Тому і хоч недостойні ми , просимо: дай ласку нам, сповни наші добрі бажання, дай мир і спокій, в здорові і довголітті, що славимо Тебе повсякчасно і на віки вічні. АМІНЬ.