"Не збирайте собі скарбів па Землі.., а збирайте собі скарби па Небі." (Мт. 6, 19 -20)
Дорогі Брати і Сестри!
10 березня вступаємо у Великий Піст, який триває сорок днів, на пам`ять того, як Сам Син Божий, Ісус Христос, молився й постив сорок діб, готуючи себе на страсті, які Він переніс задля нас і задля нашого спасіння. Ці сорок днів - це десята частина Божого року, що їх призначила Свята Церква для того, щоб ми постили й добрими вчинками змили з себе бруд наших гріхів. Це - час на підрахунок нашого життя за цей рік, щоб ми готувались до великого свята Воскресіння Господа нашого, Ісуса Христа. Тому в нинішній Євангелії, записаній Святим Матвієм, Христос нагадує нам: "Не збирайте собі скарбів на Землі, але на Небі!" Справді, світські речі - скороминущі; вони швидко проходять, а тривалими є добрі вчинки, злучені з вічністю Неба. Які ж приходять до нас думки з цього приводу? Все йде, все минає... Це пересторога для нас! Погляньмо уважно навколо себе, спостерігаймо кінець земних речей і нашим очам відкриється чиста правда: світ і світська мудрість тимчасова. Хто був мудріший від Соломона?Хто був більш учений, ніж Алберт Великий? І який кінець їх мудрости? А славетний оратор Месаля Корвин при кінці життя навіть забув, як його ім`я!
Дехто з нинішніх людей вихваляється своїми знаннями, своїми дипломами... Але все це - тимчасове! Де ділись світові мудреці? Де поділись колись славні оратори, де славні лікарі міста Атени? Всі вони призабуті, хоч свої знання з великими труднощами набували. Вся мудрість - від Бога, а поза Богом - ніщо, бо, як каже народна мудрість, "Без Бога - ні до порога".
Тимчасовість світу свідчить, що сили нашого тіла теж не багато варті. Самсон старозавітний був надзвичайно дужий, і сила його зберігалась у його волоссі. Одного разу він роздер страшного лева, іншого разу ослячою щелепою вбив біля тисячі філістимлян, а ще іншим разом зайшов у місто Газу - тоді філістимляни зраділи, що зможуть помститися. Позамикали всі міські брами, щоб замкнути йому дорогу для втечі. Але Самсон підійшов до головної брами, вхопив її разом із стовпами, вирвав і спокійно пішов з міста. Але який був його кінець! Дуже сумний: він закохався в одну філістимлянку, Далілу, яка довідалась від Самсона про таємницю його чудесної сили. І коли Самсон спав, Даліла обтяла його довге волосся, і Самсон втратив свою силу й не міг опертися кільком філістимлянам, які схопили його й кинули до в`язниці. Там відросло його волосся, а з ним і повернулася колишня сила. Тоді Самсон вирішив помститися. Попрохав, щоб завели його до святині, почав трясти її основи, святиня завалилась, і щось із три тисячі зібраних там філістимлян загинули, але й Самсон із ними.Так скінчилась його сила...
"Світ проминає, і його похіть..." (Ів. 2, 17). Погляньмо навкруги! Яка нещадна погоня за радощами й розкошами, так, немовби це була мета життя! А де поділася Іродіяда, яка намовила свою дочку Соломію, щоб Ірод стяв голову Іванові Хрестителеві?! Де поділися римські кесарі, що пролили стільки християнської крови?! Всі вони пропали, як пропадає сніг, коли пригріє весняне сонце...
Проминає світ зі своєю славою, й почестями, й великими похвалами... А скільки йде на цс зусиль, змагань і ризику? Скільки наклепів, скільки сліз і крови?! А який всьому кінець? Минає світ з усім своїм скарбом і багатствами. Погляньте навкруги - і побачите гонитву за багатством, а вкупі з цим - скупість, здирство і ошуканство. А який кінець всьому тому? А кінець дуже сумний... Сказав Господь: "Нерозумний, цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а це, що ти накопичив, — кому буде?!" (Лука 12, 20).
Мудрий Сократ, великий філософ, ідучи одного разу через базар, побачив багато всякої всячини й сказав: "О, як багато тут речей,яких я не потребую!" Сократ хотів сказати, що хто мало потребує, уподібнюється Богові, бо Бог не потребує нічого. Коли ж усе земне промине, то ми повинні щораз більше наближатися до Бога.
Погляньте на вашу хату, на ваш гараж. Чи не здається вам, що ви могли би повторити слова Сократа: "О, як багато тут речей, яких я не потребую!" Ви не потребуєте, але потребують їх інші, що майже нічого не мають, це наші брати, сестри в Україні. Чи не добре було би поділитися своїм добром із ближнім?! В житті кожної людини, коли вона, немов той мандрівник, опиниться на перехресті доріг, треба придивитися до дороговказу й вибрати правильну дорогу. Ось і нині ми стоїмо на роздоріжжі. Перед нами два дороговкази: один показує нам шлях просто до наміченої місцевости, а другий вказує іншу дорогу, яка нам не годиться. Один дороговказ - веселий, рожевий, а тримає його красуня, яка облесливим голосом запрошує вас іти за нею, кажучи: "Ідіть за мною, я поведу вас дорогою насолод, де нема ні посту, ні жалоби, ні терпіння, тільки веселе, грайливе життя. Гуляй, душе моя, їж, пий і веселися!" Це-прапор грішного світу.
А другий дороговказ - це жалібний прапор, а на нім образ Розп`ятого Христа. Держить його Мати-Жалібниця, наша Свята Церква, що голосно й рішуче кличе йти під її прапор: "Ходімо під Хрест, на якому повис Спаситель світу!"
Чи ж не годиться нам, послідовникам Христа, йти під Його прапор і помогти Йому морально в терпіннях за наше спасіння?! Думаю, що в православного християнина не повинно бути двох думок - під котрий прапор стати і забути про те, що спершу хотілось стати під прапор, що веде на шлях веселощів.
Піст Святий - це час молитви, покути,прощення гріхів ближнього і перепрошення Христа за всі наші гріхи - час на милостиню і добрі діла. Всі ми - воїни Христові, що при Святому Хрещенні присягли вірно служити Ісусові Христові ціле наше життя; ми визнаємо Небесного Вчителя і зобов`язані наслідувати Його приклад. Ми, відкуплені Його Святою кров`ю, мусимо беззастережно стати під жалібний прапор Святої Церкви в цей час, коли наш Спаситель кривавиться на Хресті задля нашого добра й вічного щастя. Не можемо й не сміємо покинути Його задля мізерних світських утіх! Не прогайнуймо Святого Посту, який наша добра Мати, Свята Церква, установила задля нашого добра й спасіння наших душ.
Своїми думками ідімо вслід за Спаситслем, який несе тяжкий хрест, під тягарем якого він падає, встає і дальше йде на гору Свого страчсння... Цілим єством відчуйте Його Святі рани і оновіть ними свою душу, промовляючи митареву молитву: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!" Твій терновий вінець сплетений із тернин наших гріхів -прости нам, Господи!
Зрештою, треба зазначити, що постити - це не значить морити себе голодом. Хто не може постити — старі, малі діти, матері, що годують немовлят, і хворі, - нехай споживають, що для них конче необхідне; а молоді й здорові якомога нехай стримуються від тяжких м`ясних страв.
Бачимо, що Мати - Свята Церква - дбає не лише про спасіння наших душ, а й про те, щоб ми не втратили здоров`я, бо в здоровому тілі - здорова душа.
Стримуючись від надмірного споживання страв і від насолод життя, пам`ятаймо про наших братів в Україні, молімось за них, посилаймо їм думками щирі привітання, помагаймо їм морально й матеріально - це якраз ті добрі діла, що треба чинити під час Посту, щоб змити з наших душ нечистоти гріхів і вийти на шлях праведний.
Святий Піст, який заходить завтра, - це час милостині, добрих діл і наших жертв в ім`я Ісуса.
Нехай терплячий наш Спаситель благословить наш український нарід, щоб ми перейшли Святий Піст із великою користю для наших душ! Нинішня неділя - це Неділя Прощення. Тож я прошу прощення для себе самого у вас, мої дорогі, а зі свого боку щиро прощаю вам!
Амінь. о. Іван Гудзь
Дорогі Брати і Сестри!
10 березня вступаємо у Великий Піст, який триває сорок днів, на пам`ять того, як Сам Син Божий, Ісус Христос, молився й постив сорок діб, готуючи себе на страсті, які Він переніс задля нас і задля нашого спасіння. Ці сорок днів - це десята частина Божого року, що їх призначила Свята Церква для того, щоб ми постили й добрими вчинками змили з себе бруд наших гріхів. Це - час на підрахунок нашого життя за цей рік, щоб ми готувались до великого свята Воскресіння Господа нашого, Ісуса Христа. Тому в нинішній Євангелії, записаній Святим Матвієм, Христос нагадує нам: "Не збирайте собі скарбів на Землі, але на Небі!" Справді, світські речі - скороминущі; вони швидко проходять, а тривалими є добрі вчинки, злучені з вічністю Неба. Які ж приходять до нас думки з цього приводу? Все йде, все минає... Це пересторога для нас! Погляньмо уважно навколо себе, спостерігаймо кінець земних речей і нашим очам відкриється чиста правда: світ і світська мудрість тимчасова. Хто був мудріший від Соломона?Хто був більш учений, ніж Алберт Великий? І який кінець їх мудрости? А славетний оратор Месаля Корвин при кінці життя навіть забув, як його ім`я!
Дехто з нинішніх людей вихваляється своїми знаннями, своїми дипломами... Але все це - тимчасове! Де ділись світові мудреці? Де поділись колись славні оратори, де славні лікарі міста Атени? Всі вони призабуті, хоч свої знання з великими труднощами набували. Вся мудрість - від Бога, а поза Богом - ніщо, бо, як каже народна мудрість, "Без Бога - ні до порога".
Тимчасовість світу свідчить, що сили нашого тіла теж не багато варті. Самсон старозавітний був надзвичайно дужий, і сила його зберігалась у його волоссі. Одного разу він роздер страшного лева, іншого разу ослячою щелепою вбив біля тисячі філістимлян, а ще іншим разом зайшов у місто Газу - тоді філістимляни зраділи, що зможуть помститися. Позамикали всі міські брами, щоб замкнути йому дорогу для втечі. Але Самсон підійшов до головної брами, вхопив її разом із стовпами, вирвав і спокійно пішов з міста. Але який був його кінець! Дуже сумний: він закохався в одну філістимлянку, Далілу, яка довідалась від Самсона про таємницю його чудесної сили. І коли Самсон спав, Даліла обтяла його довге волосся, і Самсон втратив свою силу й не міг опертися кільком філістимлянам, які схопили його й кинули до в`язниці. Там відросло його волосся, а з ним і повернулася колишня сила. Тоді Самсон вирішив помститися. Попрохав, щоб завели його до святині, почав трясти її основи, святиня завалилась, і щось із три тисячі зібраних там філістимлян загинули, але й Самсон із ними.Так скінчилась його сила...
"Світ проминає, і його похіть..." (Ів. 2, 17). Погляньмо навкруги! Яка нещадна погоня за радощами й розкошами, так, немовби це була мета життя! А де поділася Іродіяда, яка намовила свою дочку Соломію, щоб Ірод стяв голову Іванові Хрестителеві?! Де поділися римські кесарі, що пролили стільки християнської крови?! Всі вони пропали, як пропадає сніг, коли пригріє весняне сонце...
Проминає світ зі своєю славою, й почестями, й великими похвалами... А скільки йде на цс зусиль, змагань і ризику? Скільки наклепів, скільки сліз і крови?! А який всьому кінець? Минає світ з усім своїм скарбом і багатствами. Погляньте навкруги - і побачите гонитву за багатством, а вкупі з цим - скупість, здирство і ошуканство. А який кінець всьому тому? А кінець дуже сумний... Сказав Господь: "Нерозумний, цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а це, що ти накопичив, — кому буде?!" (Лука 12, 20).
Мудрий Сократ, великий філософ, ідучи одного разу через базар, побачив багато всякої всячини й сказав: "О, як багато тут речей,яких я не потребую!" Сократ хотів сказати, що хто мало потребує, уподібнюється Богові, бо Бог не потребує нічого. Коли ж усе земне промине, то ми повинні щораз більше наближатися до Бога.
Погляньте на вашу хату, на ваш гараж. Чи не здається вам, що ви могли би повторити слова Сократа: "О, як багато тут речей, яких я не потребую!" Ви не потребуєте, але потребують їх інші, що майже нічого не мають, це наші брати, сестри в Україні. Чи не добре було би поділитися своїм добром із ближнім?! В житті кожної людини, коли вона, немов той мандрівник, опиниться на перехресті доріг, треба придивитися до дороговказу й вибрати правильну дорогу. Ось і нині ми стоїмо на роздоріжжі. Перед нами два дороговкази: один показує нам шлях просто до наміченої місцевости, а другий вказує іншу дорогу, яка нам не годиться. Один дороговказ - веселий, рожевий, а тримає його красуня, яка облесливим голосом запрошує вас іти за нею, кажучи: "Ідіть за мною, я поведу вас дорогою насолод, де нема ні посту, ні жалоби, ні терпіння, тільки веселе, грайливе життя. Гуляй, душе моя, їж, пий і веселися!" Це-прапор грішного світу.
А другий дороговказ - це жалібний прапор, а на нім образ Розп`ятого Христа. Держить його Мати-Жалібниця, наша Свята Церква, що голосно й рішуче кличе йти під її прапор: "Ходімо під Хрест, на якому повис Спаситель світу!"
Чи ж не годиться нам, послідовникам Христа, йти під Його прапор і помогти Йому морально в терпіннях за наше спасіння?! Думаю, що в православного християнина не повинно бути двох думок - під котрий прапор стати і забути про те, що спершу хотілось стати під прапор, що веде на шлях веселощів.
Піст Святий - це час молитви, покути,прощення гріхів ближнього і перепрошення Христа за всі наші гріхи - час на милостиню і добрі діла. Всі ми - воїни Христові, що при Святому Хрещенні присягли вірно служити Ісусові Христові ціле наше життя; ми визнаємо Небесного Вчителя і зобов`язані наслідувати Його приклад. Ми, відкуплені Його Святою кров`ю, мусимо беззастережно стати під жалібний прапор Святої Церкви в цей час, коли наш Спаситель кривавиться на Хресті задля нашого добра й вічного щастя. Не можемо й не сміємо покинути Його задля мізерних світських утіх! Не прогайнуймо Святого Посту, який наша добра Мати, Свята Церква, установила задля нашого добра й спасіння наших душ.
Своїми думками ідімо вслід за Спаситслем, який несе тяжкий хрест, під тягарем якого він падає, встає і дальше йде на гору Свого страчсння... Цілим єством відчуйте Його Святі рани і оновіть ними свою душу, промовляючи митареву молитву: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!" Твій терновий вінець сплетений із тернин наших гріхів -прости нам, Господи!
Зрештою, треба зазначити, що постити - це не значить морити себе голодом. Хто не може постити — старі, малі діти, матері, що годують немовлят, і хворі, - нехай споживають, що для них конче необхідне; а молоді й здорові якомога нехай стримуються від тяжких м`ясних страв.
Бачимо, що Мати - Свята Церква - дбає не лише про спасіння наших душ, а й про те, щоб ми не втратили здоров`я, бо в здоровому тілі - здорова душа.
Стримуючись від надмірного споживання страв і від насолод життя, пам`ятаймо про наших братів в Україні, молімось за них, посилаймо їм думками щирі привітання, помагаймо їм морально й матеріально - це якраз ті добрі діла, що треба чинити під час Посту, щоб змити з наших душ нечистоти гріхів і вийти на шлях праведний.
Святий Піст, який заходить завтра, - це час милостині, добрих діл і наших жертв в ім`я Ісуса.
Нехай терплячий наш Спаситель благословить наш український нарід, щоб ми перейшли Святий Піст із великою користю для наших душ! Нинішня неділя - це Неділя Прощення. Тож я прошу прощення для себе самого у вас, мої дорогі, а зі свого боку щиро прощаю вам!
Амінь. о. Іван Гудзь
Немає коментарів:
Дописати коментар