Страсний тиждень

Останній тиждень перед Великоднем називають Страсним тижнем. В цей час усі віруючі повинні суворо дотримуватися посту – не вживати м'ясних страв, молочного, а в п'ятницю і суботу навіть страв із риби. Лише овочі, та й ті не помащені олією.Великодній четвер в народі прийнято називати Чистим. В цей день люди прибирають в своїх домівках, замітають, вичищають подвір'я. Існує повір'я, що в Чистий четвер до сходу сонця треба покупатися, аби позбутися всіляких хвороб.В четвер потрібно посповідатися тим, хто ще не встиг. Крім звичних приготувань люди повинні подумати про свою душу, очистити її. Цього дня в церкві правиться заутреня, на якій єпископ миє ноги 12-тьом священикам. Так, як це колись робив Ісус Христос. Задля того, щоб показати, що він не є паном над ними. А таким слугою, як і вони.

Evora p. Ivan Hudz

Розпорядок Богослужень у Страсний і Великодній період.

Лісабон

23Середа - Літургія переждеосвячених Дарів – 19:00
24Четвер - Вечірня з Літургією св. Василія – 11:00
Страсна Утреня – 19:00
25П’ятниця - Великі Царські Часи – 10:00
Виставлення Плащаниці – 11:00
Єрусалимська Утреня – 18:00
26Субота - Вечірня з Літургією св. Василія – 11:00
Надгробне – 17:00
Божественна Літургія в церкві св. Домініка, Посвячення Пасок – 19:00
27Неділя - Пасхальна Утреня – 8:30
Божественна Літургія – 10:00
28Понеділок - Божественна Літургія – 19:00
29Вівторок - Божественна Літургія – 19:00
30Середа - Божественна Літургія – 19:00

Настоятель храму о. Йоан-Дмитро Лубів, ЧСВВ м. Лісабон

Евура

24Четвер - Страсна Утреня – 20:00

25П’ятниця - Великі Царські Часи – 10:00

Виставлення Плащаниці – 11:00

Єрусалимська Утреня – 18:00

Божественна Літургія – 19:00 і благословення пасок ( Тораш Ведраш)

26Субота - Вечірня з Літургією св. Василія – 11:00

27Неділя - Божественна Літургія – 9:00 і благословення пасок

Божественна Літургія – 13:00 і благословення пасок (Бежа)

о. Іван Гудзь капелан УГКЦ в Архидієцезії Евура і Дієцезії Бежа.

Квітна неділя

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути. Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

НЕДІЛЯ ПРОЩЕННЯ

"Не збирайте собі скарбів па Землі.., а збирайте собі скарби па Небі." (Мт. 6, 19 -20)
Дорогі Брати і Сестри!
10 березня вступаємо у Великий Піст, який триває сорок днів, на пам`ять того, як Сам Син Божий, Ісус Христос, молився й постив сорок діб, готуючи себе на страсті, які Він переніс задля нас і задля нашого спасіння. Ці сорок днів - це десята частина Божого року, що їх призначила Свята Церква для того, щоб ми постили й добрими вчинками змили з себе бруд наших гріхів. Це - час на підрахунок нашого життя за цей рік, щоб ми готувались до великого свята Воскресіння Господа нашого, Ісуса Христа. Тому в нинішній Євангелії, записаній Святим Матвієм, Христос нагадує нам: "Не збирайте собі скарбів на Землі, але на Небі!" Справді, світські речі - скороминущі; вони швидко проходять, а тривалими є добрі вчинки, злучені з вічністю Неба. Які ж приходять до нас думки з цього приводу? Все йде, все минає... Це пересторога для нас! Погляньмо уважно навколо себе, спостерігаймо кінець земних речей і нашим очам відкриється чиста правда: світ і світська мудрість тимчасова. Хто був мудріший від Соломона?Хто був більш учений, ніж Алберт Великий? І який кінець їх мудрости? А славетний оратор Месаля Корвин при кінці життя навіть забув, як його ім`я!
Дехто з нинішніх людей вихваляється своїми знаннями, своїми дипломами... Але все це - тимчасове! Де ділись світові мудреці? Де поділись колись славні оратори, де славні лікарі міста Атени? Всі вони призабуті, хоч свої знання з великими труднощами набували. Вся мудрість - від Бога, а поза Богом - ніщо, бо, як каже народна мудрість, "Без Бога - ні до порога".
Тимчасовість світу свідчить, що сили нашого тіла теж не багато варті. Самсон старозавітний був надзвичайно дужий, і сила його зберігалась у його волоссі. Одного разу він роздер страшного лева, іншого разу ослячою щелепою вбив біля тисячі філістимлян, а ще іншим разом зайшов у місто Газу - тоді філістимляни зраділи, що зможуть помститися. Позамикали всі міські брами, щоб замкнути йому дорогу для втечі. Але Самсон підійшов до головної брами, вхопив її разом із стовпами, вирвав і спокійно пішов з міста. Але який був його кінець! Дуже сумний: він закохався в одну філістимлянку, Далілу, яка довідалась від Самсона про таємницю його чудесної сили. І коли Самсон спав, Даліла обтяла його довге волосся, і Самсон втратив свою силу й не міг опертися кільком філістимлянам, які схопили його й кинули до в`язниці. Там відросло його волосся, а з ним і повернулася колишня сила. Тоді Самсон вирішив помститися. Попрохав, щоб завели його до святині, почав трясти її основи, святиня завалилась, і щось із три тисячі зібраних там філістимлян загинули, але й Самсон із ними.Так скінчилась його сила...
"Світ проминає, і його похіть..." (Ів. 2, 17). Погляньмо навкруги! Яка нещадна погоня за радощами й розкошами, так, немовби це була мета життя! А де поділася Іродіяда, яка намовила свою дочку Соломію, щоб Ірод стяв голову Іванові Хрестителеві?! Де поділися римські кесарі, що пролили стільки християнської крови?! Всі вони пропали, як пропадає сніг, коли пригріє весняне сонце...
Проминає світ зі своєю славою, й почестями, й великими похвалами... А скільки йде на цс зусиль, змагань і ризику? Скільки наклепів, скільки сліз і крови?! А який всьому кінець? Минає світ з усім своїм скарбом і багатствами. Погляньте навкруги - і побачите гонитву за багатством, а вкупі з цим - скупість, здирство і ошуканство. А який кінець всьому тому? А кінець дуже сумний... Сказав Господь: "Нерозумний, цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а це, що ти накопичив, — кому буде?!" (Лука 12, 20).
Мудрий Сократ, великий філософ, ідучи одного разу через базар, побачив багато всякої всячини й сказав: "О, як багато тут речей,яких я не потребую!" Сократ хотів сказати, що хто мало потребує, уподібнюється Богові, бо Бог не потребує нічого. Коли ж усе земне промине, то ми повинні щораз більше наближатися до Бога.
Погляньте на вашу хату, на ваш гараж. Чи не здається вам, що ви могли би повторити слова Сократа: "О, як багато тут речей, яких я не потребую!" Ви не потребуєте, але потребують їх інші, що майже нічого не мають, це наші брати, сестри в Україні. Чи не добре було би поділитися своїм добром із ближнім?! В житті кожної людини, коли вона, немов той мандрівник, опиниться на перехресті доріг, треба придивитися до дороговказу й вибрати правильну дорогу. Ось і нині ми стоїмо на роздоріжжі. Перед нами два дороговкази: один показує нам шлях просто до наміченої місцевости, а другий вказує іншу дорогу, яка нам не годиться. Один дороговказ - веселий, рожевий, а тримає його красуня, яка облесливим голосом запрошує вас іти за нею, кажучи: "Ідіть за мною, я поведу вас дорогою насолод, де нема ні посту, ні жалоби, ні терпіння, тільки веселе, грайливе життя. Гуляй, душе моя, їж, пий і веселися!" Це-прапор грішного світу.
А другий дороговказ - це жалібний прапор, а на нім образ Розп`ятого Христа. Держить його Мати-Жалібниця, наша Свята Церква, що голосно й рішуче кличе йти під її прапор: "Ходімо під Хрест, на якому повис Спаситель світу!"
Чи ж не годиться нам, послідовникам Христа, йти під Його прапор і помогти Йому морально в терпіннях за наше спасіння?! Думаю, що в православного християнина не повинно бути двох думок - під котрий прапор стати і забути про те, що спершу хотілось стати під прапор, що веде на шлях веселощів.
Піст Святий - це час молитви, покути,прощення гріхів ближнього і перепрошення Христа за всі наші гріхи - час на милостиню і добрі діла. Всі ми - воїни Христові, що при Святому Хрещенні присягли вірно служити Ісусові Христові ціле наше життя; ми визнаємо Небесного Вчителя і зобов`язані наслідувати Його приклад. Ми, відкуплені Його Святою кров`ю, мусимо беззастережно стати під жалібний прапор Святої Церкви в цей час, коли наш Спаситель кривавиться на Хресті задля нашого добра й вічного щастя. Не можемо й не сміємо покинути Його задля мізерних світських утіх! Не прогайнуймо Святого Посту, який наша добра Мати, Свята Церква, установила задля нашого добра й спасіння наших душ.
Своїми думками ідімо вслід за Спаситслем, який несе тяжкий хрест, під тягарем якого він падає, встає і дальше йде на гору Свого страчсння... Цілим єством відчуйте Його Святі рани і оновіть ними свою душу, промовляючи митареву молитву: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!" Твій терновий вінець сплетений із тернин наших гріхів -прости нам, Господи!
Зрештою, треба зазначити, що постити - це не значить морити себе голодом. Хто не може постити — старі, малі діти, матері, що годують немовлят, і хворі, - нехай споживають, що для них конче необхідне; а молоді й здорові якомога нехай стримуються від тяжких м`ясних страв.
Бачимо, що Мати - Свята Церква - дбає не лише про спасіння наших душ, а й про те, щоб ми не втратили здоров`я, бо в здоровому тілі - здорова душа.
Стримуючись від надмірного споживання страв і від насолод життя, пам`ятаймо про наших братів в Україні, молімось за них, посилаймо їм думками щирі привітання, помагаймо їм морально й матеріально - це якраз ті добрі діла, що треба чинити під час Посту, щоб змити з наших душ нечистоти гріхів і вийти на шлях праведний.
Святий Піст, який заходить завтра, - це час милостині, добрих діл і наших жертв в ім`я Ісуса.
Нехай терплячий наш Спаситель благословить наш український нарід, щоб ми перейшли Святий Піст із великою користю для наших душ! Нинішня неділя - це Неділя Прощення. Тож я прошу прощення для себе самого у вас, мої дорогі, а зі свого боку щиро прощаю вам!
Амінь. о. Іван Гудзь

Сьогодні греко-католицькі єпископи з України зустрічаються із Папою Римським

28 січня 2008 року розпочався візит греко-католицьких єпископів з України до Ватикану під назвою «Ad limina Apostolorum». «Ad limina Apostolorum» – це стара практика, яка колись стосувалася єпископів, які душпастирювали довкруги Риму. У 13 ст. вона поширилася на цілий світ. Кожних 5 років, або коли випадає можливість, католицькі єпископи з усього світу по черзі прибувають до Риму з візитом «Ad limina Apostolorum», що у перекладі з латинської мови означає «До гробів святих апостолів». Під час цього візиту вони мають нагоду на особисту розмову із Вселенським Архиєреєм, проводять спільні богослужіння у римських базиліках, зустрічі у ватиканських відомствах, а також мають спільну аудієнцію з Папою. Греко-католицькі єпископи з України вперше після легалізації УГКЦ приїхали до Риму з таким візитом. Про цей візит Блаженніший Любомир, Глава Української Греко-Католицької Церкви, для Департаменту інформації зокрема сказав: «У Церкві апостоли завжди втішалися особливою пошаною. Верховні апостоли Петро і Павло обидва загинули мученичою смертю у Римі і там були поховані. Проща до гробів цих апостолів, зрозуміло, завжди поєднувалася із візитом до єпископа Риму, наступника апостола Петра – Святішого Отця, Папи Римського. При цьому єпископи представляють Папі стан справ у своїй єпархії. Головний акцент під час розмови із Святішим Отцем робиться не так на майбутнє, як на минуле». За словами Предстоятеля УГКЦ, у випадку із Східними Католицькими Церквами, з Папою зустрічається тільки Верховний Архиєпископ чи Патріарх, який представляє стан справ у певній помісній Церкві. «Цього разу ми вибрали дещо інший шлях. Щоб дати нагоду кожному правлячому єпископові самому представити свою єпархію, ми вирішили, що у візиті «Ad limina Apostolorum» візьмуть участь усі наші єпископи», – пояснив Блаженніший Любомир. А тоді додав: «Така перевірка є надзвичайно корисна. Кожна більша чи менша організація потребує проведення аналізу стану справ. Так само і Церква». 28 січня 2007 року, вранці, владики відслужили Архиєрейську Божественну Літургію в базиліці Святого Петра у Ватикані. Богослужіння, яке відбулося на престолі святого Василія, під яким спочивають мощі святого священномученика Йосафата, очолив Блаженніший Любомир, який також виголосив проповідь українською та італійською мовами. Співали студенти-богослови Української Папської колегії святого Йосафата. Сьогодні розпочалися особисті зустрічі єпископів з Вселенським Архиєреєм Венедиктом XVI. Відтак подібні особисті зустрічі відбудуться із Архиєпископом Леонардо Сандрі, префектом Конгрегації для Східних Церков, а тоді у числі більших груп владики відвідають інші відомства Ватикану. Візит завершиться 2 лютого.

Богоявлення

В Іорданських водах Христос взяв на Себе гріхи всього людського роду, і від Іордану Він проніс цей тягар через всі дні Свого земного служіння. Святові, яке ми відзначаємо 19 січня, Cвята Церква надає три найменування: Хрещення, Богоявлення і Просвітлення.
Христос, Який був безгрішним, заради гріхів роду людського приймає Хрещення у Іорданських водах, щоб таким чином покласти початок хрещенню кожної людини в ім'я Пресвятої Трійці для відпущення гріхів і поєднання з Богом.Сама подія Хрещення пояснює інше найменування свята -Богоявлення: Отець Небесний говорить про Хрещаємого, як про Сина Божого, Син Божий хреститься у водах Йорданських, Дух Святий сходить на Хрещаємого у вигляді голуба. Таким чином, відкриваючи Себе світу, являється Живоначальна Трійця - Отець, Син і Дух Святий: Отець, Який створив нас; Син Божий, Спаситель наш; і Дух Святий, животворящий, Який завжди освячує нас. Відкрилося світові Богоявлення.Цього дня світу відкрилася Свята Трійця. У Церквоному піснеспіві, присвяченому святу, говориться: «Троїчне явилося поклоніня», ось чому свято іменується Богоявленням.Окрім Хрещення і Богоявлення Свята Церква нинішнє свято називає Просвітленням. Завдяки Хрещенню ми просвітлені Троїчним світлом, яким осягаємо незбагненного Бога, пізнаємо небесний світ і світ земний, розуміємо, що є воля Божа про нас, людей, ш що вона є промислительною і благою.
Ми щасливі тим, що нам даровано Спасителем це Богопросвітлення, яке постійно продовжується. Воно з'явилося не тільки 2000 років тому на ріці Йордані; воно живе в кожному дні і годині, в кожному святі, в Церкві Христовій, у Святих Тайнах; живе і виявляється таємно і виразно, незбагненно і зрозуміло, освічує і освячує нас.Просвітленням іменується нинішній день ще й тому, що послідовники Христа в перші століття християнства, просвітившись істинами Христовими, цього дня приймали Таїнство Хрещення, через яке всі ми входимо в лоно Церкви і в загальну сім'ю дітей Божих. Нехай це нагадує нам про те, що в Таїнстві Хрещення кожний з нас одягається в снігосвітлу ризу Божественної правди, чистоти і святості. Нехай ця чистота і святість зберігаються в нас, по можливості, незаплямованими, в ім'я Господнє. Амінь.

В Україні вдруге відбудеться Тиждень молитов за єдність християн 14.01.2008, [14:33] // Прес-релізи // UGCC News
Цього року християни усіх Церков і деномінацій знову з'єднаються у спільній молитві за єдність християн та примирення між людьми, націями і спільнотами. Екуменічний Тиждень молитов за єдність християн у 2008 році, як завжди, відбудеться протягом 18-25 січня. Час проведення Тижня молитов Світовою радою Церков (WCC) було обрано тому, що цей тиждень, за Григоріанським календарем, завершується саме в день навернення апостола Павла, що відзначається 25 січня.
У наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається в усьому світі: разом моляться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою возз'єднання розділеного тіла Христового. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці.
Відповідно до 40-літньої практики кожна така молитовна зустріч має свою окрему тему. Темою цьогорічного Тижня молитов за єдність християн будуть слова апостола Павла до Солунян: «Невпинно моліться» (1 Сол. 5, 17). Цього року, як і минулого, до святкування Тижня молитов за єдність християн долучаться християнські Церкви України, які у цьому часі запрошують своїх вірних приватно та спільно молитися за досягнення єдності християн. Організатором проведення спільної молитви у Києві виступила Комісія УГКЦ для сприяння єдності між християнами.
«Факт, що, на жаль, християни є поділені. Найпотужнішим і дієвим засобом у справі повернення християн до первісної єдності є молитва. Молитися разом – це нагода спільно просити Господа про прощення наших гріхів та благати про дар єдності. Адже тільки Він може нам дарувати цю ласку», – прокоментував важливість Тижня молитов Блаженніший Любомир.
Департамент інформації УГКЦ

Звернення Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви з нагоди Дня мігранта

Всечеснішим і преподобним отцям, Преподобним ченцям і черницям, Шановним мирянам та всім людям доброї волі
Ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже:«Устань візьми дитятко та його матір, і втікай в Єгипет,і перебувай там, поки я тобі не скажу»
(Мт. 2, 13).
Дорогі у Христі! Синод Єпископів, що проходив 27 вересня - 6 жовтня 2007 року у Філадельфії (США), вирішив присвятити один день у році особливій молитві за мігрантів і встановив, що тим днем буде Неділя отців – остання неділя перед Різдвом Христовим. Цю неділю було вибрано тому, що у різдвяний час ми зокрема згадуємо втечу Пресвятої родини – Йосифа, Марії та Ісуса – до Єгипту, а також особливо під час святої вечері сумуємо через відсутність дорогих осіб, чи то сидячи при родинному столі, чи перебуваючи далеко від дому.
Явище міграції, а саме – еміграції, як засвідчує історія нашого народу останнього століття, не є новим. Був час, коли наших дідів і батьків насильно змушували покидати рідну землю, перетворюючи на вигнанців. У новітні часи виїжджати зазвичай спонукають обставини: брак засобів для нормального існування, або брак свободи. Однак усіх, хто став емігрантом у широкому значенні цього слова, об'єднує те, що вони покидали рідну землю не за власним бажанням.
У День мігранта бажаємо згадати про всіх, кого доля завела далеко від рідної землі. Це різні категорії людей, які знаходяться в різних обставинах. Дехто з них вже стабільно проживає на поселеннях, ставши громадянином іншої держави. Інші все ще перебувають у невизначеному стані, готові у будь-який час міняти місце проживання. Та незважаючи на ці обставини усі тужать за рідним домом.
Крім мігрантів, у цей день треба згадати ще й інші категорії людей, які стали жертвами такої життєвої мандрівки. Це передусім рідні мігрантів, які залишилися на батьківщині і страждають через брак тепла любові близьких осіб, які виїхали на чужину. Треба згадати і тих, хто з інших країн приїхав в Україну і також відчуває біль розлуки. Тож скільки людей у своєму житті у той чи інший спосіб переживають явище міграції!
Звертаючись до усіх вас, дорогі у Христі, передусім хочу звернути вашу увагу на те, що сам Ісус Христос також був емігрантом, ділив вашу долю. Тому, по-людськи кажучи, Він вам щиро співчуває, а як Бог – дбає про вас. Хоч би де ви були, хоч би ким ви були, хоч би якими були обставини вашого життя, не забувайте правди, що Бог є з вами так само, як з усіма нами. Пам'ятайте і те, що ми, люди, які не змушені покидати рідну землю, не забуваємо вас, молимося за вас, робимо заходи, щоб всі наші вірні, які перебувають за межами України, мали належну духовну опіку, щоб було достатнє число душпастирів, щоб духовна опіка була тривалою та належно врегульованою, щоб ви мали нагоду не тільки брати участь у богослужіннях, не тільки користати зі Святих Тайн, а й щоб також краще пізнавали свою святу віру та рідний обряд.
Просимо вас не віддалятися від Бога та своєї Церкви і, наскільки це можливо, від громади своїх співвітчизників. Будьте живими членами середовища, у якому перебуваєте, але остерігайтеся асиміляції. Кожний емігрант повинен вважати себе послом України, засвідчуючи своєю поведінкою високий рівень релігійного та культурного життя українського народу. Не дозвольте, щоб потреба заробітку засліпила вас і ви переставали бути собою.
Дорогі брати і сестри, у День мігранта відкрийте своє серце для наших братів і сестер та для всіх людей, які стали емігрантами. У своїх молитвах поручіть їхню долю особливій опіці Господа нашого Ісуса Христа. Подумайте, що ви могли б зробити для них, чим їм допомогти чи особисто, чи через відповідні організації.
Дорогі брати і сестри емігранти, щиро надіюся, що в День мігранта ваші рідні та співвітчизники духом з'єднаються з вами. Сподіваюся, що це єднання допоможе вам прийняти, якщо це можливо, рішення про повернення на батьківщину, де ми вас потребуємо та чекаємо. Від себе бажаю вас привітати зі святим празником Христового Різдва та побажати вам, щоб життєве випробування, яке ви переносите, було не тільки забезпеченням ваших земних потреб, а й нагодою для освячення ваших душ.
Благословення Господнє на вас!
+ ЛЮБОМИР
Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 16 грудня 2007 року Божого

Христос народився
Славимо Його !

РІЗДВО 2008.

Різдвяна Свята Літургія буде відправлятися у неділю 6 січня 2008 р. в храмі São Francisco в місті Èvora. Початок відправи о 21,30 год..

ВЕСЕЛИХ СВЯТ.

о.Іван Гудзь

Празник Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії

Згадку про цей празник має Типікон св. Сави з V ст., однак його розвиток і поширення припадає вже на VIII ст.. В IX ст. це свято вже було розповсюджене на цілу Візантійську імперію.
Празник Непорочного зачаття раніше носив різні назви. До найдавніших назв належить «Благовіщення Зачаття Святої Богородиці». В конституції цісаря Мануіла Комнена (1143-1181) цей празник називається «Зачаття нашої Пресвятої Богоматері». В нашій Українській Греко-Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду мав офіційну назву «Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії». Головна тема богослужіння празника це, на основі апокрифів, відмічається чудесна подія, коли св. Анна зачала Пресвяту Богородицю. Тут описані журба Якима й Анни в наслідок їхньої бездітності. Тут згадується їхня гаряча молитва, щоб Господь Бог дав їм дитину. «Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу бездітності, тож сам злікуй біль мого серця … ». На її гаряче благання з'являється ангел і сповіщає зачаття Пречистої Діви Марії. «Молитви твої — каже ангел, — дійшли до Господа. Не сумуй і перестань плакати, бо станеш благоплідною оливкою, народжуюча паросток, гарну Діву, яка народить квітку — Христа в тілі, який дасть світу велику милість». (Стиховня вечірні)
Дивному зачаттю Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо і земля. Тож свята Церква призиває Старий і Новий Заповіт до участі в радості: «Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихирах утрені — радісно днесь з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо».
Поміж святими, яких наша свята Церква вшановує, Мати Божа займає перше місце. Вона є єдиною особою, яку Господь зберіг від первородного гріха, щоб на ній не було жодної гріховної плями. Святий Архангел Гавриїл у Благовіщенні каже їй: «Радуйся Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1,29). Це означає, що Вона є найпершою й найсвятішою між усіма жінками й взагалі між усіма людьми.
Особливою волею Божою, Вона була збережена від первородного гріха, заради заслуг свого Божого Сина — Ісуса Христа. Крім того, Вона ніколи у своєму житті не образила Небесного Отця. Її навіть не торкнулася тінь найменшого повсякденного гріха. Вона цим самим розтоптала голову диявола (змія), відвічного ворога людства, який нас усіх підштовхує до гріхів.
Причиною того загального вшанування Пречистої Діви є те, що вона стала матір'ю Богочоловіка Ісуса Христа та матір'ю цілого людства. Ісус Христос визначив це тоді, коли, висячи на хресті, звернувся до Пречистої Діви Марії зі словами: «Жінко це син твій», а після звертаючись до учня – апостола Івана Євангелиста, сказав, «Це мати твоя!» (Йо 19,26). Той улюблений учень Христа, св. Йоан, представляв тоді усе людство. Кожен з нас знає, як мати любить своїх дітей. Для неї її власне дитя — це найгарніша, найкраща, найдорожча в цілому світі що є. Всі її старання спрямовані, передусім, для своєї дитини. Щоб подбати про життя дитини, Господь поклав у серце кожної матері особливу любов, терпеливість і готовість перенести всякі терпіння заради дитини. Мати не раз, але тисячі разів, готова пожертвувати для дитини все - навіть своє життя і, до певної міри, мати його вже жертвує - своїм піклуванням, забуваючи майже повністю про себе саму, про власні потреби. Любов матері до її дитини є найбільшою й найміцнішою. Але у Пречистої Діви Марії була найбільша любов до Всемогутнього Бога й до Його Єдинородного Сина, якому вона дала людську природу. У неї материнська любов до Сина зливалась в одне з любов'ю до Бога. А там, під хрестом, Божа Мати й Мати наша, жертвує не тільки своєю єдиного сина — Ісуса, але і єдинородного Сина Божого, за спасіння наших безсмертних душ. Тому й не дивно, що заради тієї найвищої й найбільшої жертовної любові до цілого людського роду, Вона заслуговує на те найбільш почесне звання — Матері людського роду.
Найкраще зрозумів це велике звання Божої Матері й Матері роду людського - наш український народ. Бо вже від самого початку існування християнської України наша земля і нарід був відданий під опіку Матері Божій. Тому, знаючи про її безмежну любов до нас прибігаймо до Неї передусім у час недолі, в час горя й біди. Не думаймо, що Вона буде гніватись на нас за те, що їй докучаємо нашими молитвами й нашими постійними просьбами. Не думаймо про Неї, як про якусь нам далеку царицю, яка зайнята своїми власними справами й не має часу для нас земних людей, що так низько стоять у порівнянні з Нею. Думаймо про Неї краще, як про нашу рідну маму, про Маму, яка нас так любить, що не пожаліла заради нас віддати Свого єдиного Сина. Ми можемо бути певними, що Вона в нічому нам не відмовить, і на це маємо доказ, коли дивимось на Неї, котра стоїть на горі Голгофі під хрестом, на якому висить її єдина, улюблена дитина. Вона в тій дитині бачить не тільки Своє улюблене дитя, але й Свого Бога — Свого Творця й Свою остаточну Мету. Тому прибігаймо до Неї й просімо про все, що нам необхідне, передусім про те, що є важливим для спасіння нашої безсмертної душі. Але, прохаючи в Неї ласки, не забуваймо виявити їй нашу вдячність і нашу любов. Однак, щоб доказати їй нашу любов, ми повинні любити її Божого Сина. Тому, що кожна людська мати любить тих, хто любить її дітей, шанує їх і помагає їм. Такою Самою матір'ю є й наша небесна Мати-Марія. Коли хочемо подобатися їй, любімо її єдинородного Сина. А як Христу виявити нашу любов, кожний з нас знає, бо Він навчив нас цьому, словами: «Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете... Той у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить» (Йо 14,15.21). Таким чином ми станемо дітьми нашої Божої неньки, та й Вона заради нашої любові до її Божого Сина любитиме нас і не зможе відмовити нам нічого, а головне коли проситимемо її, щоб допомогла нам зростати в Божій любові, зберігати Божі заповіді й прямувати до злуки з Ним, нашим Богом і нашою остаточною метою – досягнення Царства Божого і життя, вічного.

о.Іван Гудзь. Évora

Велике вшанування, яким св. Миколай втішається довгі сторіччя між християнами обох обрядів, є засвідченням його надзвичайної святості й небесної слави. Св. Бонавентура так писав про нього: "Миколай, вибраний вже в лоні своєї матері, святий з дитинства, був славою юнаків, честю старців, похвалою священиків, сонячним сяйвом єпископів. Слава про його чуда розійшлася по всій землі, Миколая величають усі люди. Щодня помножуються чуда за його посередництвом. Св. Миколая прославляють на морі, величають на суші, призивають у небезпеках. Коли наближається гроза і штормить море, тоді зі сльозами кличуть на допомогу св. Миколая; коли приходить нещастя, св. Миколай є нашим заступником. І не тільки до християн, але й до поган дійшла слава його імені, він у них в такій великій шані, що вони громадами сходяться величати та прославляти його ім'я. Між багатьма великими чудами, що їх він творив, найбільшим чудом був він сам".
Св. Миколай у IV столітті був єпископом у місті Мирі (Мала Азія), в давній Лікійській провінції. Відомі різні оповідання про св. Миколая, передання й леґенди. З давніх оповідань про св. Миколая відомо, що він народився в місті Патарі, де його стрий був єпископом. Побожні батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі, а стрий дбав про його освіту. Після передчасної смерті батьків Миколай вирішив передати успадкований по батьках маєток на діла християнської любові. Саме тоді один Патарський громадянин, утративши всі свої гроші, хотів пустити своїх дочок на злу дорогу. Щоб допомогти цій родині, Миколай підкинув потайки до їхньої хати мішечок золота. Так він зробив три рази. Це зберегло чесне ім’я родини.
Як душпастир св. Миколай ревно працював над спасінням своїх вірників, а також з любов'ю помагав їм у всіх їхніх потребах, часто навіть чудесним способом. Так, наприклад, він з’явився у сні Римському імператору Константину І, Великому, та наказав йому відпустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть.
Згідно з усіма переданнями св. Миколай помер у Мирі, де над його гробом поставили церкву. На його честь відзначали окреме свято. Один його життєписець написав у X столітті про св. Миколая так: "Захід, як і Схід, вихваляе його та прославляе. Люди будують на його честь церкви. Всюди е його образи, на його честь проголошують проповіді та святкують свята. Всі християни вшановують його пам'ять та просять у нього опіки. Його ласки не підвладні часові, тривають з роду в рід, спливають на всю землю: Про його чуда знають: скити, індуси, варвари, африканці, так само, як італійці".
Український народ теж здавна вшановує його. Багато в нашій державі церков св. Миколая. Немає іконостасу, на якому б не було його образу. В церковних богослужіннях часто згадують св. Миколая, а кожний четвер посвячений у нашому богослужінні його особливому вшануванню.
З любові до Бога в св. Миколая зародилось велике милосердя до ближніх. Багатство, яке він успадкував від своїх батьків, Святий не вважав своєю власністю, а добром, що належить усім бідним і потребуючим. Св. Миколай не чекав, щоб людина, яка щось потребує прийшла до нього і просила допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомагати. А робив це переважно так, що ті навіть не знали, хто є їхнім доброчинцем. Св. Миколай чинив згідно з Святим Євангелієм: "Нехай не нає ліва рука, що дає права" та слідкував, щоб сповнилися Христові слова: "Не показуйте своєї праведності перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає про ваші добрі діла лише Отець Небесний".
Св. Миколай, будучи владикою, не тільки не змінив своєї милосердної поведінки щодо людей, а навпаки, його добродійність ще більше засяяла. Тоді сповнилися слова Христові: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт 5:16).
Бог прославив св. Миколая великими чудами як за життя, так і після смерті. Він увійшов в історію Церкви як Великий Чудотворець. Таким згадується св. Миколай в богослужбових піснях, акафістах, стихирах. Слава про св. чудотворця була така велика, що навіть погани просили його заступництва в своїх потребах. В Україні у великому вшануванні були чудотворні ікони св. Миколая. Окремої згадки заслуговує ікона св. Миколая Мокрого (Морського), опікуна вояків-моряків. З мощей св. Миколая, що спочивають в катедральному храмі італійського міста Бар, дотепер випливає цілюще миро, і діються при них чуда. Тому слушно співає наша св. Церква: "Радуйся, св. Миколаю, великий Чудотворче..." Амінь.

Звернення Блаженнішого Любомира

12 грудня 2007 року Божого

Всесвітлішим та преподобним отцям душпастирям,
які сповняють свою службу поза межами структур УГКЦ

Всесвітліші і преподобні отці!

Наближається празник Христового Різдва, а також – день емігранта (неділя Отців) проголошений Синодом Єпископів, що відбувся цього року у Філадельфії. Бажав я звернутися до вас та до вірних нашої Церкви, що під вашою опікою, двома обширнішими листами, але з причин від мене не залежних мені не вдасться, а свято вже близько, тому посилаю цей лист до отців-адміністраторів та координаторів з проханням помножити його і передати його кожному із вас. Привіт до повірених вам мирян, якого зміст подаю нижче, прохаю переказати вашими власними словами.
Дорогі Отці! Бажаю сердечно привітати вас з святим празником, подякувати вам за ваше віддане служіння і побажати вам ентузіазму у виконанні вашого душпастирського служіння. Прохаю вас з нагоди дня емігранта, а головно – з нагоди самого празника Христового Різдва, передати дуже сердечний привіт тим нашим вихідцям з України, за духовне добро яких дбаєте. Прошу запевнити їх, що ми за них не забуваємо, що робимо всі можливі заходи, щоб запевнити їхні права в країнах їхнього побуту. Їхньої присутності дуже бракуватиме в містах та селах України, в місцевих громадах, в крузі своїх рідних. Ми у свідомості, що їхня віддаленість зумовлена економічними та суспільними обставинами в Україні маємо щиру надію, що приходить зворот до кращого, і що багато з них зможе повернутися на рідну землю. Різдвяні свята, а головно – святий вечір, на чужині – це не легка для перенесення хвилина. Запевніть цих добрих людей, що про них пам’ятаємо і за них молимося, і духом лучимося з ними у цей святковий час.
При Божій помочі надіюся перед початком Великого посту звернутися до Вас усіх торкаючись літургійних, канонічних та душпастирських питань, з якими до нас звертаєтеся. Але одну справу хочу заторкнути вже сьогодні, тим більше, що у цій матерії Патріарший Синод 2007 року Божого, на неї звернув особливу увагу. Розходиться про катехизацію. Останніми часами з України виїхали не тільки поодинокі члени родини, але цілі сім’ї разом із дітьми. І так у ваших громадах ви напевно спостерегли більше число дітей. Тими дітьми треба дуже зайнятися, бо час їхнього дитинства та молодості швидко проминає і вони виростають не знаючи основних правд своєї віри. Зверніть на них особливу увагу. Про потрібні матеріали для катехизації звертайтеся до Патріаршоїкомісії у справах катехизації з осідком у Львові(голова с. Луїза Цюпа, ССНДМ, пл. Св. Юра, 5 м. Львів 79000; (тел.)+38 0322 97-13-45; e-mail: pcc@ugcc.org.ua).
Особливі обставини життя в чужому середовищі викликають ще одну потребу, на яку треба звернути увагу це катехизація дорослих. Людина, що живе на чужині, особливо, якщо не має нагоди часто спілкуватися з своїми людьми, мусить бути загартована у своїй вірі більше ніж в обставинах життя на рідній землі. Солідна катехизація, це один із засобів, як тих людей скріплювати. Тому прохаю Вас присвятити багато уваги і тій ділянці катехизації.
Ще раз, Дорогі Отці, сердечний вам привіт та побажання многих Божих благодатей від новонародженого Дитяти. Його присутність між нами – це зміст Різдвяних свят. Нехай свідомість Його близькості до нас усіх в особливий спосіб буде відчутною у цей святий час.

Христос рождається!






+ ЛЮБОМИР

Празник Введення

Празники в честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників – це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, Її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування. Найбільші Богородичні празники, такі як: Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Одинокий празник, котрий нам висвітлює дитинство Пресвятої Богоматері - це празник Введення в храм, який святкуємо 4 грудня. В наших Богослужіннях він має назву: «Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Празник Введення хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та Її приготування до найвищої гідності: бути Матір'ю Божого Сина.
Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам найперше про радісну жертву св. Якима й Анни. Вони, свою в Бога вимолену донечку, самі приводять до храму на службу Богу. На каноні утрені празника у 8-ій пісні читаємо: "Анна колись приводячи Пречистий Храм (це є Марію) у дім Божий, голосно промовила і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні, дитину Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас прегарним образом радісної жертви і служби Богові.
Може ще ніколи ціла Христова Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріалізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, що за прикладом св. Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину Богом мені дану".
Ознакою глибокої релігійності якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери, монахи й монахині. Нічого не поможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, що в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі Тайни й голосили б Боже слово. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасіння ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан це серце й душа Церкви.
Де шукати розв'язки цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священичого й монашого стану – це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім — каже німецький кардинал М. Фавльгабер — це перша духовна семінарія". А св. Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Каже статистика, що 50 відсотків духовних покликань відбувається між шостим і 14-им роком життя, це є в тому часі, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.
Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любові ідеалів, бо жертва це мова любові. Тому батьки повинні прямо від колиски виховувати своїх дітей до жертви й посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.
Майбутнє нашої Церкви й народу в дуже великій мірі залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам необхідні батьки, які за прикладом св. Якима й Анни радо благословили б своїх дітей на досконалу жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам необхідна духовна молодь, що за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богу, Церкві й народу. І тільки тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.

Évora

Portugal.

Свято Архистратига Михаїла

Св. Ангели - це відвічний Божий хор слави, це Божа сторож і Божі слуги. Ангели виконують також велику ролю у відкупленні людського роду. Ангели це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче до Божого престола.
Празник у честь св. Архангела Михаїла і других безтілесних Сил був установлений у 4 ст. Цей празник зветься Собором тому, що цього дня Церква святкує собор - збір усіх безтілесних Сил разом зі св. Архангелом Михаїлом, а також собор - збір людей на землі для прослави небесних Сил.
Український нарід від перших років християнства вірив у заступництво ангельських сил, а особливо почитав святого Архистратиг Михаїла. Доказом цього є численні церкви, монастирі та ікони на всіх просторах України. Ікону Архистратига Михаїла зображували на гербах та прапорах багатьох князів та можновладців. Застановімося на хвилину - яка ж його роль у Божому плані спасіння в минулому і сьогодні?
Єврейське ім'я Михаїл (Міхаел) означає "Хто як Бог!?" Передусім мусимо розуміти, що його ім'я не є філософським чи риторичним запитанням. Ім'я Михаїл є бойовим кличем. Ім'я Михаїл є одночасно щитом і зброєю в боротьбі зі злом. Під проводом Архангела Михаїла, небесні сили, що лишилися вірними Богові,вступили у боротьбу з темними силами і перемігши скинули сатану у пекло . Під покровом св.арх. Михаїла козаки боролися за свободу рідного краю, України. Заступництвом і прикладом св. Михаїла ми сьогодні можемо долати всі труднощі і усувати загрози нашій Церкві і народові.
Божий народ і в Старому, і в Новому Завіті вважав арх. Михаїла своїм охоронцем, оплотом чесності. Вибраний Народ Старого Завіту вже мав велику пошану відносно арх. Михаїла. Вони бачили в ньому символ потужної помочі від Бога для Ізраїля - того, хто захищає немічних і переслідуваних. В Книзі Даниїла, наприклад, де знаходиться перша згадка про арх.Михаїла, написано: "...в той час устане Михаїл, князь великий, що стоїть на варті синів твого народу... на той час твій народ спасеться" (Дан. 12, 1).
В сьогоднішній день, ми подивляємо Всемогутнього Бога не тільки за всі ті добродійства, що діялися за заступництвом архангела Михаїла та всіх Ангелів колись в історії спасіння. В серці кожного з нас ще вирує відгомін подій, які відбувалися в нашій країні рівно рік тому назад, коли всі ми справді переконалися в силу молитви та могутність Небесного заступництва. В серці України, місті Києві, що вже з давніх-давен був посвячений під опіку та заступництво архангела Михаїла, ми всі переживали особливі події, події які часто називали новим пробудженням нації. Лунали щирі молитви в спільноті людей часто різних за місцем проживання та конфесійною приналежністю. Ми справді бачили, що віра та молитва єднають, перконалися в силу небесного заступництва. Тому і сьогодні з перспективи прожитого року, ми не можемо піддатися спокусі впадати у відчай та безнадію через те що може не здійснилися наші мрії та не сповнені всі обіцянки. Молімося ще дужче, щоб під покровом архангела Михаїла та всіх Небесних Сил, Господь посилав мир та злагоду нашим родинам та всьому боголюбивому українському народові.
Молімося щоб за заступництвом Небесного Воїнства,під проводом архангела Михаїла, ми сповнювалися мужністю та твердою волею у боротьбі проти всяких темних сил та спокус лукавого. Однак, пам'ятаймо, що найважніша духовна боротьба не є проти всіх ворогів Христової Церкви і його вірного народу - хоч таких ворогів є багато - підступних і немилосердних. Наша перша боротьба завжди мусить бути проти тих звабливих, упертих немочей нашої людської природи. В першу чергу це наша гордість, самолюбство, брак терпеливості і злоба. Ми мусимо перше просити від Бога ласки, визволення від тих поневолень, що обтяжують чимало людей сучасного світу: пияцтво, різного роду пристрасті, прагнення до надмірного багатства, страх перед майбутнім, тощо. Як співаємо в цей день: "...Прийдіть, отже, христолюбні вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо архангельський хор..." Наша найбільша слава і служба, що можемо віддавати Богові й народові не є доблесна боротьба за їх честь, а послушне і чеснотливе життя. Без такого життя ми не будемо мати жодної сили боротися за ніщо. Це є найбільша слава Михаїла та інших небесних сил. Вони не піддавалися гордості, заздрості і ненависті як Сатана і ті, що ішли за ним, бо тільки Бог є одинокий, всесильний, вселюблячий і предвічний Господь. Хто як Бог!? Ніхто. Проте, дякуючи Богові,арх. Михаїл одержав Його силу і славу через його вірність Богові і не заплямив себе егоїстичними прагненнями ані марнотратними думками. Ми ж, навпаки, на жаль, це часто робимо, коли грішимо - тобто чинимо нашу злу волю проти волі нашого премудрого і вселюблячого Бога. Нас може насторожити факт упадку тих ангелів, які, хоч були дуже близько Бога, однак через те, що не підкорили свою волю Богові, вибрали шлях погибелі. Проте, хочемо навернутися до Бога і правильно жити не тільки через страх перед втратою обіцяного Небесного Царства. Хочемо "все життя наше Христу Богові віддати", через те, що ми розуміємо слова Михаїла - "Хто як Бог!?"
Нехай Святий Михаїл буде для нас постійним прикладом та могутнім захисником в житті. Нехай всі небесні сили невтомно заступаються за нас до того часу поки ми всі будемо разом з ними прославляти Бога в Його небесній присутності на віки. Амінь.

ÉVORA-PORTUGAL.

Святий великомученик Дмитрій Солунський

Святий великомученик Дмитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасна назва Салоніки, словянська назва-Солунь). Йшло уже третє століття християнства, римське язичництво, духовно зломане і переможене життям мучеників і сповідників Розпятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько й мати св. Дмитрія були тайними християнами. В таємній домашній церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений. Дмитрій одержав християнське виховання. Коли помер батько, а Дмитрій став уже повнолітнім, імператор Галерій Максиміан, який вступив на престол в 305 році, викликав його до себе і переконавшись в його освіті і військово-адміністративних здібностях, призначив на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. Цікаво, що серед варварів, які несли загрозу римлянам, важливе місце посідали наші предки словяни, які радо оселювались на Фессалонікійськім півострові. Існує думка, що родичі Дмитрія були словянського походження. Щодо християн, то воля імператора була висловлена однозначно: "Посилай на смерть кожного, хто призиває імя Розпятого". Імператор навіть не мав підозри, призначаючи Дмитрія, яку широку дорогу відкриває Дмитрію для сповідування християнських подвигів.Прийнявши призначення, Дмитрій повертається в Фессалоніки і відразу, в той самий день, заявляє, що він християнин, і перед усіма прославив Господа Нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі і викорінювати ідолопоклонство та поганські звичаї. Автор життя святого Дмитрія Метафраст каже, що він став для Фессалонік у своїй безмежній вірності Спасителю "другим апостолом Павлом", бо саме "апостол народів" колись заснував в цьому місці першу громаду віруючих (1 Сол., 2 Фес.), Святому Дмитрію Провидіння Боже визначило шлях піти за святим апостолом Павлом, наслідуючи мученицьку його кончину.Коли імператор Максиміан довідався, що призначений ним проконсул - християнин і багато римських підданих, захоплені прикладом Дмитрія, прийняли віру в Спасителя, гніву імператора не було меж. Повертаючись з походу з Причорноморя, імператор, сповнений бажання знищити солунських християн, вирішив вести свою армію через Фессалоніки.Довідавшись про це, святий Дмитрій завчасно дав вказівку своєму вірному помічнику Луппу роздати маєток убогим, сказавши: "Розділи багатство земне між ними - будемо шукати собі багатства небесного", а сам віддався посту і молитві, готуючи себе прийняти вінець мученика.Коли імператор Максиміан ввійшов у місто і викликав до себе Дмитрія, останній сміло визнав себе християнином і засудив марність римського ідолопоклонства. Максиміан дав вказівку посадити Дмитрія до вязниці. Тим часом імператор віддався ганебним гладіаторським побоїщам, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав з високого помоста на списи воїнів, переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до вязниці, до свого наставника Дмитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословіння, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до вязниці пробити списами святого Дмитрія. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 року в підземну вязницю явились кати і пробили святого Димитрія списами. Тіло святого великомученика Дмитрія було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солунські християни взяли тіло і похоронили. За часів святого рівноапостольного Константина (306-337) над могилою святого Дмитрія було збудовано церкву.Почитання великомученика Дмитрія почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. На початку 70-х років XI століття був заснований Дмитріївський монастир у Києві, відомий нам пізніше Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував монастир син Ярослава Мудрого великий князь Ізяслав, у хрещенні одержавши імя Дмитрій. Память святого Дмитрія Солунського з давніх часів була повязана з подвигом воїнів, патріотизмом і захистом рідної землі. В сьогодні день ми урочисто відзначаємо память великого мученика, подивляємо його любові до Бога і схиляємо наші голови перед його смертю за Христа. Християнство - це єднання нашого життя з Богом. Свої християнські обовязки потрібно сповняти навіть у найтяжчих хвилинах, через ціле життя, кожної години. "Коли отже Христос терпів за нас тілом, і ви озброюйтеся тією самою думкою" (1 Петра 4, 1). Не так то є легко... Ми памятаємо, Велика Пятниця нас пригноблює, боїмося терпінь, але як радо люди святкують Великдень!Якийсь чоловік говорив до Христа: "Господи, піду з Тобою, куди скажеш, дозволь мені тільки піти похоронити мого батька". Але Христос вимагає негайного рішення: "Залиши мертвим хоронити своїх мерців, а ти ходи, проповідуй Царство Боже". Бо хто раз положить руки на плуг, той уже не повинен оглядатися назад.Це як митар Матей: його покликав Христос до апостольської служби, і він відразу кинув митницю і пішов за Христом. Митар Закхей гостив Спасителя в своїй хаті і за радість тієї гостини сказав Христові: "Половину мого майна, Господи, роздам убогим, і якщо я кого скривдив, то віддам учетверо". Святий великомученик Дмитрій позбувся всього, що мав тут, на землі, а до цього треба було правдивого рішення.Чого тільки не робиться із-за любові? Хто любить, той готовий на будь-яку жертву. Хто любить, той старається зробити радість улюбленому, як добра дитина хоче зробити радість батькові та матері.Любов до Бога і жертва для нього мусить бути невідємною ознакою кожного християнина: "Хто зможе відлучити нас від любові до Христа? Чи горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: "За Тебе нас цілий день умертвляють, нас вважають за овець приречених на заколення". ...Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше якесь створіння не може відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі Господі нашім!Тож сьогодні ми знову і знову взиваємо: святий великомучениче Дмитрій Солунський, моли Бога за нас грішних. Амінь.

Евура

23 неділя по Зіслані Святого Духа

В євангельському читанні цієї неділі ми чули про біснуватого з Гадаринської краю і про його зцілення Ісусом Христом. Біси мучили нещасного, і від того його життя було надзвичайно тяжким. Христос через велике своє милосердя звільняє чоловіка з тенет диявола і тим засвідчив, що Він є Син Божий, Якому підвладне все у світі.
Євангеліє ясно свідчить про те, що злі духи дійсно існують, і не треба сумніватися в їх бутті. Те що злі духи існують ми переконуємося з книг Святого Письма, із свідчень святих отців Церкви та із життя святих. У книзі Буття оповідає¬ться, як диявол з’явився у образі змія Адаму та Єві і спокусив її порушити заповідь Божу. В книзі Іова пишеться, що диявол, за допустом Божим, забрав у праведного Іова спочатку майно і погубив його дітей, а потім уразив його самого лютою проказою з голови до ніг. Ап. Іоан вчить: “Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив” (1 Ів. 3, 8). Сам Спаситель під час Свого сорокаденного перебування в пустелі тричі був спокушуваний дияволом (Мт. 4, 2-10).Бісів виганяли з людей і Сам Спаситель, і апостоли, яким Він давав таку владу (Мф. 10, 8). Ап. Петро пише: “Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти” (1 Пет. 5, 8).
Із цих кількох наведених прикладів зрозуміло, що диявол і злі духи – це реальні духовні істоти, які мають розум і волю, а не людська вигадка.
Церква завжди і беззаперечно визнавала буття злих духів. Отці і вчителі Церкви одностайно свідчать про те, що існує царство сатани, є злі духи, які колись були світлими ангелами. Вони люті самі в собі і сповнені ненависті до Бога і до людей. Вони намагаються шкодити душі і тілу людини, але віруючий може протистояти їм і перемагати їх.
Про це свідчить життя святих, які підступи чинив диявол проти святих, у яких образах він з’являвся їм, як безперестанно боровся з ними і як святі перемагали диявола.
Віра в існування злих духів завжди жила у людському роді, так само, як віра в існування добрих ангелів, як віра в самого Бога. Хто вірує в Бога і у Божественне Одкровення, той вірує і в існування та вплив духів на людину. Тільки ті, що відкидають Бога, відкидають і злих духів.
Премудрість Божа так створила людину, що без неї самої або проти її волі ні спасти, ні погубити людину неможливо. Люди самі відкидають Бога, не виконують Його заповіді й через це самі не бажають свого спасіння.
Ті люди, які не сприймають темну, невидиму, страшну силу диявольську, але роблять темні справи, – самі віддають себе до рук диявола. Він навіює людям думку, шоб вони не вірили в його існування, а значить, відкидали і буття Бога.
Ми всі повинні знати, що диявол не інакше входить в наші душі, як заволодівши нашим розумом і думками. В одних він сіє сумнів, викрадає із серця і розуму віру; в інших його огидне дихання спалює страх Божий; третіх, вразивши марнославством, він веде в полон різноманітних пристрастей і пороків, які відкривають двері всім злим духам.
Наше сьогоднішнє життя наполегливо вимагає від нас, щоб усі ми дуже уважно поставилися до існування диявола і злих духів. Бо наше незнання, або сором’язливе замовчування, чи навіть відкидання буття цієї страшної сили робить нас зовсім беззбройними перед нею. Вона може повести нас, як овець, на заколення і загибель.
Досить часто ми перестаємо розуміти, де світло, де темрява, в чому полягає життя, а в чому – духовна смерть. Найбільшою перемогою диявола, безумовно, є те, що багатьом поколінням людей він навіював, що його нема.
До певного часу, коли духовне око людини не було затьмареним, диявол діяв обережно, сіючи сумнів. Тепер же, коли наша духовна недбайливість і байдужість позбавляє людей покрову Божої благодаті, диявол постає перед нами всім своїм злобним обличчям. Він виявляє себе як жива, дійсна сила, і сила люта.
Місцем боротьби диявола з Богом було, є і буде – людське серце. В ньому міститься і безодня пекла, і глибока віра, яка охороняє людину від ворожого злого впливу. Серце народжує вогонь Божественної любові і є вмістилищем вічної радості.
Всім нам треба пам’ятати, що у чистій душі навіть одна якась кинута дияволом думка викликає смуток і душевний біль; і навпаки, у душі, потьмареній гріхом і всілякими пороками, навіть сама присутність злого духа залишається непомітною.
Тяжко ввести в оману істинно віруючу людину. Смирення і страх Божий попереджають, а Дух Святий охороняє її. Він відкриває віруючому правду і наставляє його на шлях істини.
Тож стараймося через благодать Божу,яку Христос нам дав через Своє Розпяття і Воскресіння, охороняти від диявола добро своєї душі,охороняти вхід до своєї душі, навчімося бачити себе, тоді ми зрозуміємо всі підступи диявола в нас і навколо нас.
Отче наш! Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Амінь!

p. Ivan Hudz

Évora

Богослови УГКЦ шукають шляхи до відновлення сопричастя з православними братами

Документи носять назви: «Урочисте звернення до Синоду Єпископів УГКЦ про пошук шляхів відновлення повного євхаристійного сопричастя між Церквами Київської традиції», «Лист-звернення до богословів Церков Київської традиції» і «Висновки та пропозиції».
У першому документі учасники зібрання аргументують важливість питання сопричастя Церков Київської традиції: «З огляду на: відповідальність за виконання Христового заповіту «Щоб всі були одно» (Ів 17:21); спільну віру всіх християн в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву; заклик ІІ Ватиканського Собору до поєднання розділених; потребу спільного християнського свідчення у сучасному світі висловлюємо наші щирі прагнення до відновлення євхаристійної єдності у Київській Церкві, первинна єдність якої постійно існувала у свідомості її вірних. Варто лише згадати спроби первоєрархів XVII століття Йосифа Велямина Рутського та Петра Могили «примирити Русь з Руссю», або окремі випадки євхаристійного співслужіння в умовах переслідувань у ХХ столітті. (...) Просимо Вашого сприяння у пошуку шляхів відновлення євхаристійної єдності з іншими Церквами Володимирового хрещення, апостольське насліддя і таїнства яких ми визнаємо. Благословіть подальшу нашу працю до євхаристійного зближення через розгортання різнобічної програми відповідних дій, детальніше представлених у “Висновках та пропозиціях Конгресу”», – сказано у зверненні до богословів Церков Київської традиції.
У ньому учасники Конгресу наголошують на потребі спільного обговорення «питання євхаристійного сопричастя між Українськими Церквами Володимирового хрещення»: «Ми хочемо радо поділитися плодами наших пошуків детальніше представлених у «Висновках та пропозиціях Конгресу», – йдеться у документі. – Водночас запрошуємо Вас розпочати спільну богословську працю – зустрічі на різних рівнях, формальному та неформальному, для того, щоб ініціювати обмін думками та обговорення питання євхаристійного сопричастя між Українськими Церквами Володимирового хрещення. Наш заклик випливає з усвідомлення нашими Церквами спільної богословсько-літургійної та історично-культурної спадщини, яка спонукує нас до спільного зросту і щирого й відкритого спілкування. Такий богословський діалог може стати підготовчим етапом до скликання міжконфесійного Конгресу богословів цілої і єдиної у Бозі, але поки що по-людськи розділеної, Київської Церкви».
Найголовнішим документом, як зазначає Департамент інформації УГКЦ, є «Висновки та пропозиції». У ньому питання сопричастя учасники Конгресу розглядають в історичному, догматичному, літургійному, канонічному, душпастирському та екуменічному ракурсах та висувають пропозиції на розгляд Синоду єпископів УГКЦ, «виходячи зі загального бажання сопричастя між Церквами Київської традиції».
У цьому документі богослови УГКЦ зокрема стверджують: «Незважаючи на окремі розбіжності богословських позицій, які існують між Православними й Католицькими Церквами (а особливо між Українською Греко-Католицькою Церквою і її православними сестрами в Україні – Українською Православною Церквою, Українською Православною Церквою Київського Патріархату і Українською Автокефальною Православною Церквою), між ними існує фундаментальна єдність віри, що й уможливило частинне (на рівні окремих вірних) євхаристійне сопричастя між нашими Церквами, яке передбачене і рекомендоване ІІ Ватиканським Собором (Orientalium Ecclesiarum, 26-27, Unitatis Redintegratio, 15)».
Висловлюючи свою позицію щодо можливості сопричастя між Церквами Київської традиції, богослови УГКЦ стверджують: «Ми згодні визнати помилки минулого та втрати... і заявляємо про свою відкритість до взаємних конструктивних зауважень, що можуть допомогти у відновленні та творчому переосмисленні нашої спільної спадщини» (2.9).
Але водночас, базуючись на історичному досвіді та попередніх спробах сопричастя, учасники Конгресу зауважують, що проблема «сопричастя між Церквами Київської традиції є дисциплінарно-канонічного, а не догматичного характеру» (2.2; 4.2).
На сьогодні дуже важливим у питанні сопричастя Церков Київської традиції є практичний аспект. У цьому плані Конгрес також висунув певні пропозиції, зокрема:

— «усунення невідповідних запозичень у богослужбовій практиці» (3.7),
— «щоб у тих місцевостях, де після конфліктної ситуації між греко-католиками й православними щодо вжитку храмів для богослужінь прийшло примирення й знайдено спільну мову, врочисто це підтвердити актом взаємного перепрошення й прощення, щоб інші громади, де такого примирення ще не відбулося, бачили, що все-таки можливо подолати ворожнечу заради спільного свідчення Христа» (5.2).
– «скликати Патріарший Собор, присвячений темі євхаристійного сопричастя з тим, щоб не лише богослови, а вся Церква (миряни, монашество та духовенство на чолі з своїми єрархами) змогли дорости до розуміння потреби відновлення церковного сопричастя між поділеними гілками Київського християнства»
– «звернути увагу відповідальним за вишкіл богословів, пресвітерів, катехитів та вірних на потребу формування євхаристійного благочестя у світлі сопричастя і єдності Церков».

«Важливим плодом Конгресу є також те, — вважають в Департаменті інформації, — що УГКЦ збагатилася спільною зваженою думкою великого якісного числа своїх богословів про одне із найбільш життєдайних питань її існування».

Владика Софрон Мудрий прокоментував результати конгресу так: «Вважаю, що є позитивний плід цієї зустрічі та праці, бо ми зрозуміли багато проблем. Ми побачили, що у питанні сопричастя не можемо йти великими кроками. Передусім мусимо на наших парафіях між нашими людьми, духовенством донести усвідомлення потреби сопричастя. Маємо пояснити, що таке сопричастя, в чому воно полягає, наскільки ми можемо і наскільки не можемо його практикувати». Конгрес богословів УГКЦ «Євхаристійне сопричастя – виклик традиції та сучасності для традиційних Церков» був приурочений до 70-ї річниці Унійного З'їзду у Львові (22-25 грудня 1936 року). Конгрес організувало Українське наукове богословське товариство (УБНТ). Як повідомив Департамент інформації УГКЦ, у триденній роботі Конгресу взяли участь 246 осіб з усіх регіонів України, серед яких 6 єпископів.

Бог є Любов

Беручи до уваги опис створення людини (Бут. 1:26–28; 2:4–25), треба зауважити, що людська пара тут показана водночас як любовне середовище людських стосунків і як середовище єдности та плідности, що забезпечує ріст людства. У такій формі людська пара разом із дітьми стала у Божому плані прототипом кожного суспільства. Богослов'я підкреслює відповідність людських стосунків основним ознакам тринітарного життя. Якщо Боже життя є життям сопричастя в любові між особами Пресвятої Трійці, життям, яке «переливається через межі» (Бог є любов), то людське подружжя має місію віддзеркалювати це відношення у своїй любові та плідності, оскільки дитя є зовнішнім виявом цієї любови.
Родина має перспективу синергії з творчою дією Божого Провидіння. Покликання, доручене людині, — підкорити світ і панувати над ним — тісно пов'язане з плідністю, тобто з родиною: «Будьте плідні, множіться й наповняйте землю» (Бут. 1:28).
Це космічне послання керувати світом доручене не одному лише чоловікові, але обом, а також їхнім нащадкам, тобто сім'ї. З цього приводу сім'ю можна визначити як первісну Божу установу, з якої упродовж історії розвинулися інші людські спільноти. Таким чином, сім'я є первинною клітиною суспільства і його джерелом.
Святе Письмо говорить про ще один бік сім'ї, а саме — про зв'язок між подружжям і союзом Бога зі своїм вибраним народом. Так сказав Бог до Авраама: «Ось Мій союз із тобою: Ти бо станеш батьком многоти народів. Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім'я, бо батьком многоти народів Я тебе зроблю» (Бут. 17:4).
Універсальний Союз Бога зі своїм народом, підготовлений ще від Авраама, звершує Христос. Цей союз постійно описувався в Біблії, особливо пророками, у формі й образах подружньої любови з її падіннями й примиреннями, а також з її плідністю.
Згідно зі східним богослов'ям, подружжя трансформується в образ Царства Божого, перетворюється у шлях служіння Христу і приєднання до спільноти святих. «Якщо монах переображує έρως за допомогою очищення, то в подружній любові подібна переміна стає можливою завдяки відкритості для любови Божественної» . Подружжя починається від моменту, коли природна любов-έρως виходить поза власні кордони в акті взаємної самовіддачі подругів одне одному. Так любов-έρως ніби входить в динаміку любові-άγάπή, яка «прагне не до володіння і зосередження на одних лише особистих інтересах, але служить багатьом в ім'я їхнього поря­тунку» (Василій Великий).
Новозавітне вчення про подружжя відрізняється від старо­завітного глибиною міжособового обдарування та само­пожертви, почерпнутою від Особи Христа. Цієї глибини не може вичерпати тривалість біологічного життя чоловіка та жінки. Вчення Христа про подружжя є розвитком початкового Божого задуму про люди­ну, з якого випливає, що подружжя є не лише способом влашту­вання земного життя чи утилітарним засобом для продов­ження людського роду. Подружжя — це передусім Тайна між­особової єдности в Божественній любові, тайна об'явлення Царства Божого у світі. «Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою, — у яких родинне життя є чисте й святе!».
Христос підносить любов чоловіка і жінки до гідности знаку і символу Божественної любови, завжди таємничої та незбаг­ненної для людини. Це участь в особі Христа, споконвічна тайна, дійове уприсутнення Божої любови. Знаком дійової присутности Божественної любови в любові людській є інтимна близькість як включення тіла до любови. Справді, це єдине таїнство, в якому не потрібно нічого додаткового — ані води, ані хліба, ані мира, як для інших таїнств. Тут є лише любов між двома особами . І Тайна проявляється в тому, що подружжя і Церква, представлена свяще­ником та свідками (тобто спільнотою вірних), підтвер­джують, що любов цієї пари визнана Богом як Його власна любов.
Подружжя, визнане Церквою як Тайна, є Тайною Любови. Подружній стан є покликанням до осягнення повноти буття в Бозі. І тільки любов єднає людей з Богом та поміж собою. Любов стає формою благодаті, яка дана людині для того, щоб перемогти духовний стан егоїстичного відмежування та досягнути бого­уподіб­нення . Це таїнство любови стало можливим, коли сама Любов Божа стала тілом: любов, якою Бог так полюбив світ, знайшла своє вираження у Христі. З приходом Христа відкривається, що всяка любов є подарована ним і може бути дана лише за його посеред­ництвом. Корені Тайни Подружжя містяться у такій істині: двоє людей, які люблять одне одного, вибирають одне одного, дарують одне одному своє життя і завдяки цьому знають, що Бог є Любов і що їх єдине серце охоплене нездоланним прагненням до Нього.

Пор.: P. E vdokimoff. Le mariage, sacrement de l'amour. Paris 1947. Андрей Шептицький. Християнська родина: Пастирський лист до духо­вен­ства і вірних Станиславівської єпархії (Жовква, 1900) // Митрополит Ан­дрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів 1998, с. 22.
Пор.: Митр. Андрей Шептицький. Пастирське послання до вірних проти введення цивільних розводів у подружній закон (Львів, 6/23 березня 1906) / Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяль­ність. Львів 1998, с. 397–401.

Бібліотека УГКЦ

Свято Царя Христа

Свято Царя Христа свяяткуємо недавно, хоч своїм початком воно давне як і Церква Христова. Царем проголосили Христа самі мешканці Єрусалиму, при Його торжественному в'їзді в неділю перед Його страстями й хресною смертю. І Христос Сам заявляє перед Пилатом, намісником римським, що Він цар, хоч і царство Його не з цього світу.
Коли так глянемо на часи перед приходом Христа і за Його життя, аж до спасенної смерті, мусимо сказати, що це були часи цілковитої влади князя темряви. Поганський світ, що відкинув заповіді Божі й жив згідно зі своїми власними законами дослівно потопав у гріховному болоті. Ті правила чи закони Божі, які Творець викарбував у серці людини, щоб їй допомогти розвинути свої тілесні й духові сили, вона висміявши відкинула, та й почала жити своїм власним життям ,життям сваволі й насилля. Людина не тільки висміяла всяку чесноту, але ще й назвала їх помилками. Вона поклала на свої безбожні олтарі гріх і його спричинника диявола, та й неначе богів почитала та їм поклонялась.
Вистачить перечитати міфологію тодішніх греків чи римлян, тобто оповідання про життя їхніх божків, яких поганський світ почитав і яким приносив жертви, не рідко й людські, щоб зрозуміти, чому люди так важко й так часто грішили. Згідно з віруваннями тодішніх поган, їхні « боги » жили таким самим грішним і розгнузданим життям як і їхні поклонники — люди. Бо Вони були представниками сатани, який за допомогою тих поганських ідолів провадив рід людський до загибелі.
Але й вибраний ізраїльський народ не був кращим, їхні провідники первосвященики, фарисеї й книжники взяли провід народу в свої руки, але не дбали про добро народу, тільки про своє особисте добро. Тому й не диво, що почали викривляти Божий закон так, щоб той сприяв їхній користі, але таким чином вони вели народ до загибелі. Тож Ісус Христос картає не раз тих нечесних провідників, називаючи їх сліпими провідниками й прорікаючи їм неминучу Божу кару, за їхні проступки: « Лишіть їх — кличе Ісус до народу — це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму » (Мт 15,14). Або на інших місцях: « Горе вам, книжники та фарисеї, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. Горе вам, сліпі проводирі... Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри... Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! Змії, гадюче поріддя! Як зможете ви уникнути пекельного засуду?» (Мт 23, 13. 14с. 16. 23с. 25с. 27с. 32с).
З цього виходить, що причиною приходу Ісуса Христа на цей світ було визволити людський рід, заплутаний у тенети диявола, звільнити його від оков гріха і з неволі сатани. Своєю правдою, яку приніс Христо від небесного Отця, Він просвітлив людям дорогу до неба й навчив їх рівночасно як тією дорогою треба їм прямувати, щоб дійти до вічної мети — до Бога. Та й Він Сам називає Себе дорогою: «Я — дорога, правда й життя. Ніхто не приходить до Отця тільки через мене » (Йо 14,6). Не зважаючи на ненависть, небезпеку й на злобні затії Своїх ворогів і ворогів Царства Божого, Ісус почав очищувати люд Божий від їхніх гріхів. Починаючи від ізраїльських провідників, Ісус указував на їхню дволичність, на їхню брехливість і злобу й на те, що вони не дбають про славу Божу, але про свою власну користь, про збільшення свого майна. Називає їх слугами диявола, які чинять його волю: « Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому » (Йо 8,44). Ті слова Христові були дійсною правдою. Засліплені своїм грішним життям, та й хотячи утримати свою владу й вплив у народі, вони постановили вбити Месію-Христа, Який прийшов на те, щоб їм помогти, щоб їх спасти. Він прийшов, щоб звільнити їх з неволі гріха, але вони хотіли в тій неволі перебувати: « Коли перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями й спізнаєте правду й правда визволить вас. Ті відказали йому, ми Авраамові потомки й не були ми ніколи невільниками в нікого... Ісус же їм: «Направду, на правду кажу вам: Кожен хто чинить гріх — він невільник гріха » (Йо 8,31-34).
Провідники народу й їхні послідовники не могли прийняти науки Христової, бо вона домагалась від них цілковитої зміни їхнього дотеперішнього життя; відречення від гріхів, які задовілняли їхні пристрасті, давали їм панування над народом. Христос, подібно як і Йоан Хреститель, Його Предтеча, домагались від них цілковитої зміни життя, каяття й звернення на дорогу правд Божих. Домагались тієї самої зміни, до якої накликав Бог, устами свого пророка Єзикіїла: « Життям моїм клянусь, слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від гріха і жив. У тій боротьбі проти зла Ісус не знає нейтральної сторони. Його учні мусять або цілковито підкоритися правді, тобто беззастережно перейти на Його сторону, або перейти на сторону Його противника — диявола. Це ясно виходить зі слів Спасителя: « Хто не зі мною, той проти мене й хто зі мною не збирає, той розсипає » (Лк 11,23).
Тож роздумаймо тепер, кого ми хочемо в тій боротьбі вибрати, по чиїй стороні стати? По стороні Христа, царя світла й правди, чи по стороні диявола — сатани, князя темряви й ложі? Щоб у цьому переконатися вистачить нам лише глянути на наші вчинки, та й по них негайно й цілком певно пізнаємо за ким ми слідуємо. Коли ми допускаємось гріхів важких, коли ми переступаємо заповіді Божі в важких речах, тоді, немає жодного сумніву, що ми підтримуємо сатану й що ми боремось по його боці проти нашого Спасителя — Христа. Коли ми далі любимо наші немочі, вади й гріхи, та й ніяк не хочемо каятись, від них відректись, тоді, немає куди правди діти, ми є дітьми сатани й чинимо його волю. Коли ж ми живемо таким життям, коли ми собі за вождя вибрали духа темряви, князя цього зіпсутого світу, тоді нема чого й сумніватись, якою буде наше майбутнє. Ісус навчає нас про дві різні дороги життя, які стоять перед кожним з нас, і ми добровільно й вільно їх собі вибираємо. «Входьте вузькими дверима», остерігає нас Ісус Христос, — « бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя й мало таких, що її знаходять » (Мт 7,13с). Тому рішаймось ще поки час! Ніхто з нас не знає, як довго дозволить нам Господь Ісус жити на землі, а то може й уже визначив день і годину в якій рішився покликати нас і забрати з цієї долини сліз та й поставити перед Своїм страшним суддівським престолом, щоб там вирішити нашу долю на віки? Слухаймо слів св. Предтечі й Ісуса Христа: « Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне! » (Мт 3,2; 4,17).
Так дорогі, каймось наших гріхів, ставаймо на дорогу спасіння, бо тільки правда Божа зможе нас спасти! Перемога в тій боротьбі світла проти темряви, правди проти ложі є без жодного сумніву по стороні Христа-Спасителя; бо хто може воювати проти всесильного Господа Бога? Та й Сам Ісус запевняє нас непомильно про те, кажучи: « У світі страждатимете, та бадьортесь! Я бо подолав світ! » (Йо 16,33). Тож покиньмо гріх і його князя сатану, слідуймо за нашим Спасителем — Ісусом Христом, який Своїми страстями й смертю на хресті подолав диявола і його силу. Коли підемо за Ним, станемо гідними спадкоємцями Царства Небесного, подібно як Христос Господь, який жертвувавши Себе Самого небесному Отцеві за наші гріхи: «принісши лиш одну жертву за гріхи, сів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги » (Євр 10,12). Той Сам переможний Христос подбає, що Бог Отець прийме й нас до Свого Царства, за нас бо всіх просив Його єдинородний Син: « Отче! хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де й я, щоби й вони були зі мною й бачили мою славу, яку ти дав мені » (Йо 17,24).

Torrão Portugal.

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ТА ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

По всій землі споруджені пам'ятники. Їх спорудила любов і вдячність людська, дітей - своїм батькам, батьків - своїм дітям, вдячних нащадків - своїм попередникам. Але є лише один пам'ятник на всій землі нашій, який людська злість і лукавство спорудили своєму Спасителю, Господу Ісусу Христу. Ім'я цьому пам'ятнику - Хрест Христовий. Пам'ятник цей шанується усім вірним світом і є, за словами апостола Павла, “для тих, хто гине, юродством, а для нас, котрі рятуються,- силою Божою” (1 Кор. 1, 18).
Хрест Христовий, якому нині поклоняється весь християнський світ навчає віруючих людей Божої премудрості і дає Божу силу. Від Хреста і через Животворящий Хрест ми пізнаємо незбагненну любов Бога. Ця любов дала спасіння на оцю землю, через воплочення Єдинородного Сина Ісуса Христа.
Від Віфлеємської печери і до Голгофи Христос несе послух Отцівської любові - тієї любові, що хотіла і хоче щоб усі спаслись і прийшли до пізнання істини. Любов Божа терпіла знущання, гоніння, страждання і була розіпята на Хреста, на Голгофі. Через Воскресіння вона переможно засяяла на вічні часи і для усіх людей. Приклад Розп'ятого за нас на Хресті учить нас любити Бога, своїх ближніх, піклуватися про спасіння своєї душі.
Сьогоднішнє свято вчить нас милосердю. Милосердя Боже приносить Себе на приниження, щоб нас підняти, на страждання, щоб ми були у радості, віддає Себе в руки жорстокості, щоб ми милосердними були до всього живого, а особливо – до ближнього і самих себе.
Хрест Христовий вчить любовві і милосердю. Хрест- це джерело спасіння і Божої любові, бо Той, Хто, маючи всю славу і силу світу видимого і невидимого, в оточенні Ангелів, Херувимів і Серафимів, Той, хто мав можливість, як Сам Він казав у Гефсиманському саду, закликати більше як дванадцять легіонів Ангелів (Мт. 26 53) терпить муки нас і заради нашого спасіння...
Кожне віруюче серце з трепетом і любовю приступає до Животворящого Хреста, розмірковуючи про велику таємницю Божества. Хрест Господній навчає нас любові і милосердю. Ми тремтимо тому, що грішимо і не виправляємося, тому що кожною своєю гріховною справою і словом, знову і знову,ми змушуємо страждати нашого Господа, розпинаючи Його і прибиваючи до Хреста.
Хрест Христовий навчає нас надії. Незважаючи на наші немочі, падіння і гріхи, ми твердо знаємо, що на життєвому шляху ми, віруючі, не одинокі. Знаємо, що з нами завжди хресна сила, знаємо що Господь завжди з нами: “Де двоє або троє зібрані в ім'я Моє - Там Я посеред них "(Мт. 18 20). “Я з вами у всі дні до кінця віку “ (Мт. 28 20). А де Христос - там світло, мир і радість. Господь дає нам усе. Нам же варто прислухатись до Його поклику й у пізнанні любові Його поспішити за Ним. “Візьми хрест свій та йди за Мною” (Мт. 16 24). Через Хрест і Голгофу досягається небесний Фавор.
Коли ми під тягарем свого хреста слабнемо або знемагаємо,необхідно вдивлятися на Хрест Христовий: “Навчіться від Мене, тому що Я смиренний і покірний серцем і знайдете спокій душам вашим” (Мт. 11, 29).
У теперішній день, коли весь християнський світ вшановує Хрест Христовий, помолімося, щоб Господь захистив нас силою Свого Чесного і Животворящого Хреста, дав нам силу нести свій життєвий хрест і досягти сяючих вершин Царства Божого. Амінь.

p.Ivan Hudz - Évora.