Документи носять назви: «Урочисте звернення до Синоду Єпископів УГКЦ про пошук шляхів відновлення повного євхаристійного сопричастя між Церквами Київської традиції», «Лист-звернення до богословів Церков Київської традиції» і «Висновки та пропозиції».У першому документі учасники зібрання аргументують важливість питання сопричастя Церков Київської традиції: «З огляду на: відповідальність за виконання Христового заповіту «Щоб всі були одно» (Ів 17:21); спільну віру всіх християн в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву; заклик ІІ Ватиканського Собору до поєднання розділених; потребу спільного християнського свідчення у сучасному світі висловлюємо наші щирі прагнення до відновлення євхаристійної єдності у Київській Церкві, первинна єдність якої постійно існувала у свідомості її вірних. Варто лише згадати спроби первоєрархів XVII століття Йосифа Велямина Рутського та Петра Могили «примирити Русь з Руссю», або окремі випадки євхаристійного співслужіння в умовах переслідувань у ХХ столітті. (...) Просимо Вашого сприяння у пошуку шляхів відновлення євхаристійної єдності з іншими Церквами Володимирового хрещення, апостольське насліддя і таїнства яких ми визнаємо. Благословіть подальшу нашу працю до євхаристійного зближення через розгортання різнобічної програми відповідних дій, детальніше представлених у “Висновках та пропозиціях Конгресу”», – сказано у зверненні до богословів Церков Київської традиції.
У ньому учасники Конгресу наголошують на потребі спільного обговорення «питання євхаристійного сопричастя між Українськими Церквами Володимирового хрещення»: «Ми хочемо радо поділитися плодами наших пошуків детальніше представлених у «Висновках та пропозиціях Конгресу», – йдеться у документі. – Водночас запрошуємо Вас розпочати спільну богословську працю – зустрічі на різних рівнях, формальному та неформальному, для того, щоб ініціювати обмін думками та обговорення питання євхаристійного сопричастя між Українськими Церквами Володимирового хрещення. Наш заклик випливає з усвідомлення нашими Церквами спільної богословсько-літургійної та історично-культурної спадщини, яка спонукує нас до спільного зросту і щирого й відкритого спілкування. Такий богословський діалог може стати підготовчим етапом до скликання міжконфесійного Конгресу богословів цілої і єдиної у Бозі, але поки що по-людськи розділеної, Київської Церкви».
Найголовнішим документом, як зазначає Департамент інформації УГКЦ, є «Висновки та пропозиції». У ньому питання сопричастя учасники Конгресу розглядають в історичному, догматичному, літургійному, канонічному, душпастирському та екуменічному ракурсах та висувають пропозиції на розгляд Синоду єпископів УГКЦ, «виходячи зі загального бажання сопричастя між Церквами Київської традиції».
У цьому документі богослови УГКЦ зокрема стверджують: «Незважаючи на окремі розбіжності богословських позицій, які існують між Православними й Католицькими Церквами (а особливо між Українською Греко-Католицькою Церквою і її православними сестрами в Україні – Українською Православною Церквою, Українською Православною Церквою Київського Патріархату і Українською Автокефальною Православною Церквою), між ними існує фундаментальна єдність віри, що й уможливило частинне (на рівні окремих вірних) євхаристійне сопричастя між нашими Церквами, яке передбачене і рекомендоване ІІ Ватиканським Собором (Orientalium Ecclesiarum, 26-27, Unitatis Redintegratio, 15)».
Висловлюючи свою позицію щодо можливості сопричастя між Церквами Київської традиції, богослови УГКЦ стверджують: «Ми згодні визнати помилки минулого та втрати... і заявляємо про свою відкритість до взаємних конструктивних зауважень, що можуть допомогти у відновленні та творчому переосмисленні нашої спільної спадщини» (2.9).
Але водночас, базуючись на історичному досвіді та попередніх спробах сопричастя, учасники Конгресу зауважують, що проблема «сопричастя між Церквами Київської традиції є дисциплінарно-канонічного, а не догматичного характеру» (2.2; 4.2).
На сьогодні дуже важливим у питанні сопричастя Церков Київської традиції є практичний аспект. У цьому плані Конгрес також висунув певні пропозиції, зокрема:
— «усунення невідповідних запозичень у богослужбовій практиці» (3.7),
— «щоб у тих місцевостях, де після конфліктної ситуації між греко-католиками й православними щодо вжитку храмів для богослужінь прийшло примирення й знайдено спільну мову, врочисто це підтвердити актом взаємного перепрошення й прощення, щоб інші громади, де такого примирення ще не відбулося, бачили, що все-таки можливо подолати ворожнечу заради спільного свідчення Христа» (5.2).
– «скликати Патріарший Собор, присвячений темі євхаристійного сопричастя з тим, щоб не лише богослови, а вся Церква (миряни, монашество та духовенство на чолі з своїми єрархами) змогли дорости до розуміння потреби відновлення церковного сопричастя між поділеними гілками Київського християнства»
– «звернути увагу відповідальним за вишкіл богословів, пресвітерів, катехитів та вірних на потребу формування євхаристійного благочестя у світлі сопричастя і єдності Церков».
«Важливим плодом Конгресу є також те, — вважають в Департаменті інформації, — що УГКЦ збагатилася спільною зваженою думкою великого якісного числа своїх богословів про одне із найбільш життєдайних питань її існування».
Владика Софрон Мудрий прокоментував результати конгресу так: «Вважаю, що є позитивний плід цієї зустрічі та праці, бо ми зрозуміли багато проблем. Ми побачили, що у питанні сопричастя не можемо йти великими кроками. Передусім мусимо на наших парафіях між нашими людьми, духовенством донести усвідомлення потреби сопричастя. Маємо пояснити, що таке сопричастя, в чому воно полягає, наскільки ми можемо і наскільки не можемо його практикувати». Конгрес богословів УГКЦ «Євхаристійне сопричастя – виклик традиції та сучасності для традиційних Церков» був приурочений до 70-ї річниці Унійного З'їзду у Львові (22-25 грудня 1936 року). Конгрес організувало Українське наукове богословське товариство (УБНТ). Як повідомив Департамент інформації УГКЦ, у триденній роботі Конгресу взяли участь 246 осіб з усіх регіонів України, серед яких 6 єпископів.
Немає коментарів:
Дописати коментар