Празник Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії

Згадку про цей празник має Типікон св. Сави з V ст., однак його розвиток і поширення припадає вже на VIII ст.. В IX ст. це свято вже було розповсюджене на цілу Візантійську імперію.
Празник Непорочного зачаття раніше носив різні назви. До найдавніших назв належить «Благовіщення Зачаття Святої Богородиці». В конституції цісаря Мануіла Комнена (1143-1181) цей празник називається «Зачаття нашої Пресвятої Богоматері». В нашій Українській Греко-Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду мав офіційну назву «Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії». Головна тема богослужіння празника це, на основі апокрифів, відмічається чудесна подія, коли св. Анна зачала Пресвяту Богородицю. Тут описані журба Якима й Анни в наслідок їхньої бездітності. Тут згадується їхня гаряча молитва, щоб Господь Бог дав їм дитину. «Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу бездітності, тож сам злікуй біль мого серця … ». На її гаряче благання з'являється ангел і сповіщає зачаття Пречистої Діви Марії. «Молитви твої — каже ангел, — дійшли до Господа. Не сумуй і перестань плакати, бо станеш благоплідною оливкою, народжуюча паросток, гарну Діву, яка народить квітку — Христа в тілі, який дасть світу велику милість». (Стиховня вечірні)
Дивному зачаттю Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо і земля. Тож свята Церква призиває Старий і Новий Заповіт до участі в радості: «Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихирах утрені — радісно днесь з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо».
Поміж святими, яких наша свята Церква вшановує, Мати Божа займає перше місце. Вона є єдиною особою, яку Господь зберіг від первородного гріха, щоб на ній не було жодної гріховної плями. Святий Архангел Гавриїл у Благовіщенні каже їй: «Радуйся Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1,29). Це означає, що Вона є найпершою й найсвятішою між усіма жінками й взагалі між усіма людьми.
Особливою волею Божою, Вона була збережена від первородного гріха, заради заслуг свого Божого Сина — Ісуса Христа. Крім того, Вона ніколи у своєму житті не образила Небесного Отця. Її навіть не торкнулася тінь найменшого повсякденного гріха. Вона цим самим розтоптала голову диявола (змія), відвічного ворога людства, який нас усіх підштовхує до гріхів.
Причиною того загального вшанування Пречистої Діви є те, що вона стала матір'ю Богочоловіка Ісуса Христа та матір'ю цілого людства. Ісус Христос визначив це тоді, коли, висячи на хресті, звернувся до Пречистої Діви Марії зі словами: «Жінко це син твій», а після звертаючись до учня – апостола Івана Євангелиста, сказав, «Це мати твоя!» (Йо 19,26). Той улюблений учень Христа, св. Йоан, представляв тоді усе людство. Кожен з нас знає, як мати любить своїх дітей. Для неї її власне дитя — це найгарніша, найкраща, найдорожча в цілому світі що є. Всі її старання спрямовані, передусім, для своєї дитини. Щоб подбати про життя дитини, Господь поклав у серце кожної матері особливу любов, терпеливість і готовість перенести всякі терпіння заради дитини. Мати не раз, але тисячі разів, готова пожертвувати для дитини все - навіть своє життя і, до певної міри, мати його вже жертвує - своїм піклуванням, забуваючи майже повністю про себе саму, про власні потреби. Любов матері до її дитини є найбільшою й найміцнішою. Але у Пречистої Діви Марії була найбільша любов до Всемогутнього Бога й до Його Єдинородного Сина, якому вона дала людську природу. У неї материнська любов до Сина зливалась в одне з любов'ю до Бога. А там, під хрестом, Божа Мати й Мати наша, жертвує не тільки своєю єдиного сина — Ісуса, але і єдинородного Сина Божого, за спасіння наших безсмертних душ. Тому й не дивно, що заради тієї найвищої й найбільшої жертовної любові до цілого людського роду, Вона заслуговує на те найбільш почесне звання — Матері людського роду.
Найкраще зрозумів це велике звання Божої Матері й Матері роду людського - наш український народ. Бо вже від самого початку існування християнської України наша земля і нарід був відданий під опіку Матері Божій. Тому, знаючи про її безмежну любов до нас прибігаймо до Неї передусім у час недолі, в час горя й біди. Не думаймо, що Вона буде гніватись на нас за те, що їй докучаємо нашими молитвами й нашими постійними просьбами. Не думаймо про Неї, як про якусь нам далеку царицю, яка зайнята своїми власними справами й не має часу для нас земних людей, що так низько стоять у порівнянні з Нею. Думаймо про Неї краще, як про нашу рідну маму, про Маму, яка нас так любить, що не пожаліла заради нас віддати Свого єдиного Сина. Ми можемо бути певними, що Вона в нічому нам не відмовить, і на це маємо доказ, коли дивимось на Неї, котра стоїть на горі Голгофі під хрестом, на якому висить її єдина, улюблена дитина. Вона в тій дитині бачить не тільки Своє улюблене дитя, але й Свого Бога — Свого Творця й Свою остаточну Мету. Тому прибігаймо до Неї й просімо про все, що нам необхідне, передусім про те, що є важливим для спасіння нашої безсмертної душі. Але, прохаючи в Неї ласки, не забуваймо виявити їй нашу вдячність і нашу любов. Однак, щоб доказати їй нашу любов, ми повинні любити її Божого Сина. Тому, що кожна людська мати любить тих, хто любить її дітей, шанує їх і помагає їм. Такою Самою матір'ю є й наша небесна Мати-Марія. Коли хочемо подобатися їй, любімо її єдинородного Сина. А як Христу виявити нашу любов, кожний з нас знає, бо Він навчив нас цьому, словами: «Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете... Той у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить» (Йо 14,15.21). Таким чином ми станемо дітьми нашої Божої неньки, та й Вона заради нашої любові до її Божого Сина любитиме нас і не зможе відмовити нам нічого, а головне коли проситимемо її, щоб допомогла нам зростати в Божій любові, зберігати Божі заповіді й прямувати до злуки з Ним, нашим Богом і нашою остаточною метою – досягнення Царства Божого і життя, вічного.

о.Іван Гудзь. Évora